Трансильванська школа

Трансильва́нська шко́ла (також Ардялська школа; Семиградська школа, рум. Şcoala Ardeleană, Шкоала Арделяне)^[1] — політичний і культурно-мовний рух греко-католицької румунської інтелігенції на території австро-угорської Трансильванії.

Рух зародився в другій половині XVIII — початку XIX століттях як літературно-лінгвістичний, але в XIX-XX століттях його відгалуження поступово поширилися у Валахії та Молдові. Ідеї ​​руху знайшли широку фінансову підтримку в країнах Заходу (в першу чергу в Німеччині та Австро-Угорщини, які прагнули дистанціювати основну масу православних румунів від Російської імперії. Вони також лягли в основу сучасного румунського націоналізму, а також нової мовної політики румунської держави. Незважаючи на свій суперечливий характер, діяльність трансильванської школи стала помітною подією в житті румунського народу в новий час.

Головний осередок діяльності Трансильванської школи було місто Блаж, де була резиденція греко-католицького єпископа Інокентія Міку-Кляйна; інші осередки — Орадя, Лугож і Беюш.

Пред­ста­вни­ки Тран­силь­ван­ської шко­ли ра­тоборству­ва­ли за збли­же­ння румунської і західно-єв­ропейської ли­те­ра­тур^[2], відстоювали «чисте» латинське походження румун^[3], доходячи в цьому до абсурду^[4]. Один з напрямків — пуристське ставлення до слов'янізмів та латинізація мови^[1].

Серед представників школи: Самуїл Міку-Кляйн, Петру Майор, Йон Будай-Деляну.