Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Трапезна церква Св. Антонія і Феодосія Печерських з палатою — пам'ятка архітектури кінця XIX ст., наймолодший храм Києво-Печерського монастиря.
Перша Трапезна палата монастиря, побудована у XII столітті, не збереглась, і про її архітектуру нічого не відомо. Друга Трапезна палата із церквою Св. Петра і Павла була відбудована в стилі українського бароко, але у 1893 році її також зруйнували. Сучасна Трапезна палата з церквою побудована у 1895 році, з 1990 року в церкві регулярно проводяться богослужіння.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Перша трапезна палата
Будівництво трапезних при монастирях було спричинене Студійським статутом, який передбачав спільне харчування ченців. Недалеко від того місця, де стоїть сучасна споруда, у 1108—1110 роках була збудована перша кам'яна споруда Трапезної палати з церквою коштом мінського князя Гліба Всеславовича (ігумен — Феоктист[2]). Ця споруда була зруйнована землетрусом 1230 року, а після монгольської навали 1240 року взагалі перестала існувати. За даними археологічних розкопок, ця трапезна знаходилася на південний захід від Успенського собору (законсервовані залишки фундаментів цієї споруди можна побачити у скверу на Соборній площі). В центрі споруди знаходилося чотири опорні стовпи, на які спирався купол церкви, а навколо розташовувалися кухня, комори і обідня зала.
Друга трапезна палата
Другу трапезну спорудили на початку XVII ст. на новому місці. Справа в тому, що протягом XIV—XVII ст. сформувалася нова концепція розташування монастирських споруд навколо головного храму. За цією програмою трапезна повинна була знаходитися на південь від собору, де вона власне і постала. Спочатку була дерев'яною, а у 1686—1694 роках ту цьому ж місці зводиться кам'яна Трапезна церква Петра і Павла. Архітектура цієї споруди притаманна тому часу — це прямокутна в плані споруда з вівтарною апсидою на сході, оздоблена у рисах українського бароко. У 1893 році трапезну розібрали.
Третя трапезна палата
Трапезна палата з церквою були відбудовані у 1895 році за проектом архітектора Володимира Ніколаєва у русько-візантійському стилі (ця споруда існує і нині).
Трапезна палата і церква складають єдиний комплекс, але архітектурно розмежовані: обідня зала прямокутна у плані з заходу примикає до однокупольного квадратного в плані трапезного храму в ім'я Антонія та Феодосія Печерських. Розписи в церкві виконано в академічній синодальній манері.
Роботи у трапезній палаті завершилися у 1903 році, а в церкві — 1910. Кухня збереглася як частина кухні старої трапезної, розібраної 1893 року. З 1923 року приміщення використовувалося в музейних та агітаційно-пропагандистських заходах. З часу передачі частини території Лаври монастиреві, церква трапезної використовується для богослужінь.
У 1941 році Трапезна постраждала під час вибуху Успенського собору. Ремонтно-реставраційні роботи на фасадах були в цілому закінчені 1956 року, відновлення інтер'єру велось впродовж 1976—1980 років.
З 1990 року у храмі регулярно проводяться богослужіння. З 1992 по 31 грудня 2022 року він був катедральним собором Української православної церкви Московського патріархату. 31 грудня 2022 року закінчився договір оренди храму церквою.
15 лютого 2023 року першу службу у храмі здійснила Православна церква України.[3]
24 травня 2023 року в Трапезному соборі відбувся Архієрейський собор Православної церкви України на якому було ухвалене історичне рішення щодо переходу на новоюліанський календар.[4][5][6]
Remove ads
Живопис
Узагальнити
Перспектива
Художнє оформлення Трапезної палати і церкви Св. Антонія і Феодосія було завершене у 1903 році.
Розбивку стін під живопис, проект іконостаса, кіотів, солеї, панелей зробив російський архітектор О. Щусєв. Він також особисто керував орнаментальними роботами. Монументальний розпис приміщень палати і церкви виконали художники Г. Попов, А. Лаков та І. Їжакевич.
Внесок художника Г. І. Попова
Головне мистецтво в храмі — живопис. У Трапезній це, в першу чергу, кілька десятків ікон в іконостасі й кіотах, які створював Г. І. Попов. Написані на металі, вони є найбільш традиційним, канонічним елементом інтер'єрного декору. Їх мазок гладкий, а лики — благообразні. [6, 30]
У стінопису Трапезної манера Георгія Івановича Попова зримо відрізняється від манери усіх його колег — цей майстер має і свій почерк, і власний стиль. Про художника Г. І. Попова, дійсно, відомо занадто мало: народився у 1858 році, з 1891 року впродовж двох років навчався в Імператорській Академії мистецтв. Закінчив її із званням «класний художник 3-го ступеня» 28 грудня 1893 р. У «Списке русских художников к юбилейному справочнику Императорской Академии художеств», складеному С. Н. Кондаковим, названі срібні медалі, якими Г. І. Попов був нагороджений: у 1891 р. (одна) і 1892 р. (три). Відомі також назви трьох картин художника за період його навчання в Академії: «Важка втрата», «За прядінням», «Прибило». [7, 97]
Останні «сліди» Попова — його підпис на ескізі «Зішестя Святого Духа на апостолів», підготовленого ним для невідомого храмового розпису, де зазначена дата: «1914 р.», а також обкладинки двох журналів «Нива» за 1914 і 1915 роки. Подальша доля майстра, на жаль, залишається нез'ясованою і до наших днів. [5, 54] Вагомим внеском в оформлені ансамблю лаврської Трапезної є ікони, створені для іконостасу та храмових кіотів художником Г. І. Поповим — загальною кількістю 32. Нині 26 ікон вважаються втраченими. Проте і розглянути, і, певною мірою, вивчити деякі з іконних творів можливо. [8, 92]
Відомо, що всі ікони для іконостаса та кіотів Трапезної церкви написав саме Г. І. Попов. Він працював у Лаврі з 1894 року і близько 16 років розписував інтер'єри лаврських споруд, серед яких відомі великі картини розпис вівтарної апсиди у Трапезній церкві та розпис великих кіотів у тій же церкві. [1, 184] Щодо живопису ансамблю Трапезної, ім'я Г. І. Попова фігурує в документах впродовж 1902—1910 рр. Сюжетні композиції Трапезної палати й церкви під час виконання були «поділені» на дві частини: половина сюжетних розписів належить його колезі Їжакевичу, інша половина — пензлю Попова. [5, 54] Попов взяв на себе виконати весь живопис у вівтарі і чотири ніші у головному квадраті храму, у Трапезі написати «Спасителя, який сидить на хмарах», нижню частину плафона «Піднесення панагії», «Христа в Еммаусі» і «Чудесний лов риби».
Найперші настінні композиції або, як їх називали, картини інтер'єрного ансамблю Трапезної — «Чудо в Еммаусі» і «Чудо на Тиверіадському озері», створювалися Г. І. Поповим у 1903 році. Можна з упевненістю вважати, що майстерність митця проявилася в них з максимальною свободою і віддачою. Це, на наш погляд, пояснюється тим, що спрямована О. В. Щусєвим колективна творчість в оздобленні ансамблю лаврської Трапезної в той час тільки розпочалася: звичайно, на першому етапі живописцям властива особлива свіжість думки й легкість руки. По-друге: за сюжетною фабулою стінописних композицій у палаті пейзаж, у якому відбувається дія, різноманітніша, ніж у стінописі храму.
Це саме по собі дає його творцю більшу живописно-пластичну свободу. У першій картині Попов «збагачує» ландшафт зображенням пишної середземноморської рослинності, у другій — зображенням озерної води. Відповідно до євангельської топографії сюжетних композицій «Нагорна проповідь» і «Нагодування п'яти тисяч» палестинський пейзаж у стінописі церкви виявився набагато скромнішим, стриманішим. На наш погляд саме пейзаж у двох картинах Трапезної палати найбільш виграшне відображає потенціал живописної техніки Г. І. Попова. [5, 61]
У картині Попова відірваний і думками, і почуттями — він повністю усунутий від охопленого їм переживаннями. Хвиля емоційного пориву навіть не торкнулася до його душі — свій вибір Іуда вже зробив, і, засудивши зрадника, він «викрив» себе сам. Він лише застиг після того, як відлунали слова вчителя: застигли пальці, судорожно потягли до себе скатертину — та так, торкнувшись її, і завмерли; кисть руки — скам'яніла, ніби приросла до гаманця; очі, які дивляться всередину себе і — ненавидять. Вираз величезних іудених очей художнику особливо вдається. Отримуючи від художника вираз самозанурення, вони формують сильний по психологічної подачі образ людини — «речі в собі». [7, 99]
Саме роботи Попова у лаврі розкривають унікальний етап творчості цього художника, майже невідомий по сьогодні ні різноманітному колу відвідувачів Києво-Печерської лаври, ні знавцям і професійним історикам мистецтва. Можна з упевненістю стверджувати, що і стінописні композиції, й іконостасні та кіотні ікони Г. І. Попова в інтер'єрі Трапезної — це значний крок лаврського майстра. Він зроблений ним у процесі творчого пошуку, який йшов у напрямі сучасних європейських тенденцій мистецтва «рубежу століть».
Remove ads
Некрополь
Біля Трапезної церкви поховані:
- Василь Кочубей — генеральний суддя, донощик на гетьмана Івана Мазепу
- Іван Іскра — полтавський полковник, донощик на гетьмана Івана Мазепу.
- Петро Столипін — прем'єр-міністр Росії у 1906—1911 роках, 5(18) вересня 1911 року був убитий в Київському оперному театрі.
Галерея
Вигляд із дзвіниці
Інтер'єр трапезної палати
.JPG)
Див. також
Примітки
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads