Трубецька Марія Володимирівна

Марі́я Володи́мирівна Трубецька́ (26 березня 1897(18970326) — 16 березня 1976) — українська художниця, представниця школи Михайла Бойчука, книжковий графік та плакатистка.

Трубецька Марія Володимирівна
Народження	26 березня 1897(1897-03-26) Київ, Російська імперія
Смерть	16 березня 1976(1976-03-16) (78 років)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Навчання	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
У шлюбі з	Гельман Макс Ісайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Трубецькой.

Життєпис

Правнука декабриста Олександра Петровича Трубецького. Народилася в Києві на вул. Володимирській, 3.

Навчалась у приватних майстернях Івана Селезньова та А. Сабатовського, з травня 1918 року — в УДАМ, у Михайла Бойчука, закінчила 1924 року.

Брала участь у розписах:

• червоноармійських київських Луцьких казарм, виконувала композиції за ескізами Бойчука, обрамляла їх українськими орнаментами;
• приміщення Київського оперного театру до І з'їзду волосних виконкомів (1919);
• Харківського театру до V Всеукраїнського з'їзду Рад (1921);
• павільйону Української PCP на 1-й Всеросійській кустарно-промисловій і сільськогосподарській виставці у Москві;
• Кооперативного інституту в Києві (1923).

У 1918–1928 роках працювала в Київському художньому інституті, завідувала музеєм, бібліотекою.

Виконувала ілюстрації до журналу «Барвінок» у 1920–1921 роках.

Зазнала переслідувань та цькувань — в 1920–1930 роках «мистецтвознавча критика» облюбувала для своїх «аналітичних» вправ таку обставину, що учениця Бойчука Катерина Олександрівна Бородіна (1895/1897–1928 (?)) була дочка генерала, а Марія Трубецька — князівна.

Протягом 1944–1952 років — завідувачка бібліотеки Державного музею західного та східного мистецтва.

Серед творів:

• «Молодь співає» (фрагмент оформлення київської опери до першого з'їзду рад 1919, репрезентував Хмурий Василь, «Український революційний плякат», 1932),
• темпера «Коупера. Кам'янське», Перша художня виставка АРМУ, Київська філія, 1927,
• «Гончар»,
• «Дівчинка з кавуном» (по віршу Едуарда Багрицького «Кавун»), 1960-ті.

Чоловік — скульптор й педагог Макс Гельман.

Наприкінці шістдесятих років мешкала по вул. Леніна, 27, проти опери, над художнім салоном, у будинку Екстер.^[1]