Трубецький Микола Сергійович

Трубецьки́й Мико́ла Сергі́йович (рос. Трубецкой Николай Сергеевич; 4 (16) квітня 1890(18900416)—1938) — російський філолог і філософ, з 1922 — професор славістики у Віденському університеті. Співзасновник Празького мовознавчого гуртка. Член князівського роду Трубецьких.

Микола Трубецький
рос. Николай Сергеевич Трубецкой
Ім'я при народженні	Трубецкой Николай Сергеевич
Народився	4 (16) квітня 1890[1][2][…]  Москва, Російська імперія[3]
Помер	25 червня 1938(1938-06-25)[3][1][…] (48 років)  Відень, Австрія у часи націонал-соціалізму[3]  ·інфаркт міокарда
Поховання	Віденський центральний цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	росіянин
Місце проживання	Москва, Відень, Прага
Діяльність	мовознавець, історик, викладач університету, phonologist, філософ
Галузь	морфонологія
Alma mater	Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d]
Науковий ступінь	докторський ступінь[4]
Знання мов	російська[1][5], німецька і чеська
Заклад	Віденський університет і Софійський університет Святого Климента Охридського
Членство	Нідерландська королівська академія наук
Титул	князь
Рід	Трубецькі
Батько	Трубецькой Сергій Миколайовичd
Мати	Praskovya Obolenskayad
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Трубецький.

Відомий тим, що у 1920-х роках разом із Георгієм Вернадським та Петром Савицьким був одним із трьох головних авторів російської націоналістичної ідеології Євразійства.

Творча спадщина

• нім. «Grundzüge der Phonologie» («Основи фонології», 1939, перекладалася українською);
• нім. «Vorlesungen über die altrussische Literatur» (1925 — 1928), де староукраїнське письменство змішане з російським);
• нім. «Einiges über die russische Lautentwickiung und die Auflösung der gemeinrussischen Spracheinheit» (нім. «Zeitschr. für slav. Philologies», 1925 — обстоює непереконливі датування розпаду східно-слов'янської «мовної єдності»);
• рос. «Общеславянский элемент в русской культуре» (збірник рос. «К проблеме русского самопознания», 1927);
• рос. «К украинской проблеме» (рос. «Евразийский временник», 1927 — обстоюється згода на українську культуру лише як «індивідуацію спільноруської для нижчих потреб»);
• рос. «Ответ Д. И. Дорошенку» (рос. «Евразийская хроника», 1928 — пом'якшення попередньої позиції допущенням української мови та культури для вищих потреб, але з орієнтацією на російську термінологію);
• рос. «Об идее-правительнице идеократического государства» (рос. «Евразийская хроника», 1935 — твердження, що демократичний устрій сучасності має змінитися устроєм ідеократичним, (переклад українською на сайті ЄСМ: Про ідею-правительку ідеократичної держави))
• нім. «N. V. Gogol» (нім. «Radio Wien», 1928).