Тітаренко Любов Вікторівна

Титаренко Любов Вікторівна (нар. 1952 р.) — українська акторка, режисерка, художня керівниця Київського Драматичного театру «Браво», суспільна діячка. Заслужена діячка мистецтв України^[2].

Тітаренко Любов Вікторівна
Народилася	5 лютого 1952(1952-02-05) (73 роки)
Країна	СРСР  Україна
Національність	українці[1]
Діяльність	акторка, театральна діячка
Знання мов	російська
У шлюбі з	Онищенко Володимир Іванович
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тітаренко.

Життєпис

Народилась 5 лютого 1952 року^[3] у селі Теплиця Одеської області у сім'ї швачки та військовослужбовця. Згодом сім'я переїхала у Київ.

Закінчила Київський національний університет імені Івана Карпенка-Карого (курс Бориса Ставицького).

З 1977 по 1991 рр. була акторкою у Київському національному академічному театрі ім. Л. Українки.

У квітні 1991 року створила Київський Драматичний театр «Браво» — перший приватний театр на теренах незалежної України.

Творча діяльність

У Київському драматичному театрі «Браво» Любов Тітаренко як режисер створила понад 100 вистав за світовою та сучасною українською драматургією. Серед найвідоміших постановок: «Панночка», «Одруження» за Миколою Гоголем, "Трамвай «Бажання» за Тенесі Уільямсом, «Одружіться на мені» за Надією Птушкіною, «В ім'я справжньої любові» за Семеном Затуловським, «Дорога Памела або як пришити стареньку» за Еріком Шміттом, «Дочки-матері» за Олександром Марданем.

Амплуа акторки-драматичні ролі яскравих і непередбачуваних жінок.

Суспільна діяльність

Починаючи з 2014 року Любов Тітаренко веде активну суспільну діяльність. Є переконаним пацифістом, виступає за мир в Україні та загальнолюдські цінності,які на її думку врятують світ від гуманітарної катастрофи.