Українсько-чорногорські відносини

Українсько-чорногорські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Чорногорією у галузі міжнародної політики, зокрема, економіки, освіти, науки, культури тощо.

Українсько-чорногорські відносини
Чорногорія	Україна

Україна визнала незалежність Чорногорії 15 червня 2006, дипломатичні відносини встановлено через більш ніж два місяці, 22 серпня 2006.

Посольство України в Чорногорії працює з 2008 року, Посольство Чорногорії в Україні відсутнє^[1].

Відносини у період Першої світової війни та Міжвоєння

Будинки Ісаковича — будівля, в якій у 1918 функціонувала Канцелярія чорногорського товариства. Україна, Одеса, перехрестя вул. Дерибасівської та Гаванної

В кінці січня 1918 про отримання від Румчороду повноважень на захист інтересів чорногорських громадян, що проживали в Одесі та її околицях, оголосило місцеве чорногорське товариство на чолі з І. П. Ускоковичем. Це було зроблено через відсутність в Одесі консульства Королівства Чорногорія. Товариство повідомило співгромадянам, що вони знаходяться під його захистом, і відзначило рішучість намірів відстоювати їх права, захищати від посягань на життя та житло, аж «до розстрілу тих, хто на це наважиться»^[2]. Варто відзначити, що члени даного товариства стояли на позиціях об'єднання всіх сербів, хорватів і словенців на основі федеративного демократичного устрою, а саме товариство ставило собі за мету увійти в стосунки з існуючими в Росії чорногорськими товариствами, а в тих місцевостях, де таких немає, з окремим особами, щоб проводити пропаганду серед чорногорців про необхідність повернення до Чорногорії, де були відсутні або слабкі інтелектуальні сили. Останні дані про діяльність даного товариства зафіксовані в березні 1918 року, коли в Одесі була ліквідована радянська влада^[3].

В період Української Держави закон про українське громадянство, прийнятий 2 липня 1918 року, передбачав, що за принципом взаємності Україна повинна вимагати, щоб українські громадяни в Чорногорії не підлягали військовому призову^[2].

Після перемоги в Україні Антигетьманського повстання контакти з Директорією Української Народної Республіки налагодив Київський чорногорський комітет з надання допомоги біженцям, очолюваний Радуновичем. На його прохання 2 січня 1919 року Рада народних міністрів УНР асигнувала кошти на субсидії за кількістю біженців для евакуації біженців-чорногорців на батьківщину, а 5 березня його голова направив Директорії звернення «про прийняття Директорією Української Народної Республіки під свій захист чорногорських підданих, які живуть на території України»^[2][4].

Див. також

• Міжнародні відносини України
• Міжнародні відносини Чорногорії
• Українці в Чорногорії
• Зона вільної торгівлі між Україною та Чорногорією

Джерела