Українці в Казахстані

Українська діаспора в Казахстані за своєю чисельністю одна з найбільших серед українських громад світу (після української діаспори в Російській Федерації та США).

Українські поселенці в Північному Казахстані на Західному Сибіру іноді називали цей регіон Сірим Клином.^[1]

Історія

Степи Північного Казахстану біля Акмоли та Астани — регіон, де поселилося багато українців.

Російська імперія

Докладніше: Сірий Клин

Першими українцями на казахській землі вважаються заслані до північного Казахстану (Західного Сибіру) учасники придушеного 1768 р. гайдамацького руху, відомого в історії під назвою «Коліївщина». Активніше формування української етнічної групи в Казахстані починається з другої половини XIX століття, коли сюди в пошуках вільних земель стали прибувати переселенці з Таврійської, Катеринославської, Херсонської, Харківської, Полтавської, Київської, Чернігівської, Подільської та Волинської губерній. На початок XX ст. до Казахстану й Центральної Азії переселилося понад 100 тис. українців. Значно посилився український переселенський рух до Казахстану після столипінської аграрної реформи. Питома вага українців у всьому населенні Казахстану зросла з 1,9% в 1897 р. до 10,5% в 1917, причому переважна їх більшість концентрувалася в Акмолинській (7,5% населення в 1897 р. і 29,5% — в 1917) і Тургайській (відповідно 1,0 та 21,6%) областях.

За переписом 1926 року етнічні українці становили суттєву частку населення у Кустанайській окрузі Верхньо-Тобольського краю (41,3%) та Кокчетавському (28,5%), Петропавлівському (23,8%), Атбасарському (40,9%), Акмолінському (25,5%) повітах Ішимського краю та Павлодарському повіті Іртишського краю (32,6%)^[2].

Казахська РСР

У 1930-ті роки значні міграційні потоки спрямовувалися в новостворювані промислові центри Казахстану. З розгортанням суцільної колективізації розпочався також процес примусового виселення з України так званих розкуркулених селян. Протягом 1930—1931 рр. у північні та східні райони СРСР, зокрема до Казахстану, було виселено майже 64 тис. українських родин. Значна кількість українців була переселена до Казахстану в 1939—1940 рр. внаслідок депортації із Західної України. 1941 р. з України евакуйовано чимало заводів та десятки тисяч фахівців. Багато з них залишилися в Казахстані на постійне проживання. Протягом 1941—1942 рр. з України евакуйовано до Казахстану також 52 дитбудинки. Частину дітей було передано на патронування та всиновлення, інших працевлаштоване — в колгоспах, радгоспах, на промислових підприємствах. Наприкінці Другої світової війни тюрми й концтабори Караганди, Джезказгана поповнювалися в'язнями-українцями, переважно тими, хто звинувачувався в належності до ОУН-УПА. На січень 1953 р. на спецпоселенні в Казахстані, переважно в Карагандинській області, перебувало 7,9 тис. українців. Чимало українців залишилися в Казахстані в період освоєння цілини в 1954—1960 рр. Робітничі колективи ряду новостворених радгоспів у Кустанайській та Акмолинській областях майже повністю складалися з українців.

На початку 1930 р. в республіці на українську мову викладання переводилося 400 шкіл, готувалися до випуску підручники, стали виходити українські газети. В Октябринському районі, де абсолютно переважали українці, всі школи мали бути переведені на українську мову навчання. Однак невдовзі політика українізації в Казахстані була згорнута, школи в українських селах переведено на російську мову викладання, українські газети закрито. За браком практично будь-яких умов для національно-культурного розвитку українська спільнота Казахстану поступово втрачала свою етнічність. Найбільш виразно це виявлялося в ставленні до мови: своєю рідною мовою назвали українську в 1926 р. 78,7% українців Казахстану, у 1959 — 60,4%, у 1970 — 51,5%, у 1979 — 41,3%, у 1989 — 36,6%^{[джерело?]}. Згідно даних перепису населення 2021 року, лише близько 20% етнічних українців вказали українську мову своєю рідною мовою.^[3]

Частка етнічних українців в Казахстані (%, оцінка 2023)

Громадські організації

Громадські організації Українців у Казахстані об'єднує Асоціація «Українці Казахстану» (Михайло Парипса) у складі якої понад 10 культурних центрів та товариств, 6 творчих колективів, українська гімназія в Астані, українські школи, бібліотеки. Виходить тижневик українською мовою «Українські новини».

2005 року в Астані було утворено другу республіканську організацію українців (у складі 11-ти регіональних українських національно-культурних центрів) — Об'єднання «Рада українців Казахстану» (голова Юрій Тимошенко). Наразі її очолює Юрій Євгенович Тимощенко, який із жовтня 2010-го до кінця 2011 р. був заступником голови Асамблеї народу Казахстану (голова АНК — Президент Н.Назарбаєв), а нині є депутатом Мажилісу Парламенту Республіки Казахстан. До цього об'єднання належать українці переважно в другому і третьому поколіннях. Серед них є чимало відомих представників як колишнього, так і нині діючого політичного істеблішменту.

«Рада українців Казахстану» ініціювала та провела 5 республіканських і 2 міжнародні фестивалі «Україна в моєму серці», бере активну участь у численних державних заходах культурологічного спрямування.

Чисельність

N	Рік	Кількість
1	1897	79 573
2	1926	860 201
3	1939	658 319
4	1959	762 131
5	1970	930 158
6	1979	897 964
7	1989	896 240
8	1999	547 052
9	2009	333 031
10	2021	387 327[4]