Уляницький Володимир Антонович

Уляницький Володимир Антонович (1854 (в інших джерелах 1855), Москва – 1917 (в інших джерелах 1920)) — російський і український правознавець, історик, доктор міжнародного права (1900), професор.

Уляницький Володимир Антонович
Народився	30 січня (11 лютого) 1854, 1854[1] або 1855  Москва, Російська імперія[1]
Помер	1920[1]
Діяльність	науковець, правник, викладач університету
Галузь	право[1], міжнародне право[1] і diplomatic historyd[1]
Alma mater	Юридичний факультет Московського державного університетуd
Науковий ступінь	доктор наук
Знання мов	російська[1]
Заклад	Казанський державний університет

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Уляницький.

Закінчив юридичний факультет Московського університету (1874). У 1877 склав магістерський іспит з міжнародного права. Працював в Московському головному архіві Міністерства закордонних справ (1878–1899). У 1883 захистив дисертацію на ступінь магістра міжнародного права на тему «Нариси дипломатичної історії східного питання. Дарданелли, Босфор і Чорне море у XVIII ст.», за яку в 1885 був відзначений Російською АН Уваровською премією.

Читав лекції з теорії міжнародного права та спеціальний курс з історії дипломатії на посаді приват-доцента по кафедрі міжнародного права Московського університету (1885–1899). З 1898 — член Археографічної комісії Міністерства народної освіти. Одночасно був співробітником відділів зовнішньої політики у газетах «Російський кур'єр», «Земство», «Московський телеграф», «Російські відомості».

У 1899 В. А. Уляницького призначили приват-доцентом кафедри міжнародного права Харківського університету, де він поряд з викладацькою діяльністю, працював над докторською дисертацією («Російські консульства за кордоном у XVIII ст.»). У Харкові згодом обійняв посаду ординарного професора. Після захисту докторської дисертації у 1901 був переведений до Томського університету, згодом — до Казанського, де з 1911 працював до кінця життя.

Досліджував проблеми міжнародного права та історії дипломатії. Як теоретик дотримувався позитивістського методу, хоч і не завжди послідовно.

Основні праці:

• «Туреччина, Росія та Європа з погляду міжнародного права» (1877),
• «Нариси дипломатичної історії східного питання. Дарданелли, Босфор і Чорне море у XVIII ст.» (1883),
• «Матеріали до взаємних зносин Росії, Польщі, Молдови, Валахії і Туреччини у XIV-XV ст.» (1888),
• «Міжнародні відносини у Володимиро-Московському князівстві у XIV–XV ст.» (1893),
• «З історії документів Немирівського конгресу» (1894),
• «Російські консульства за кордоном у XVIII ст.» (1900),
• «Матеріали до історії Східного питання у 1808–1813 рр.» (1901),
• «Міжнародне право» (1911).

Джерела

• Пасещенко Г.В. Ульяницький Володимир Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 225. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.
• Уляницкий, Владимир Антонович // Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805—1905). — Харьков, 1908 — С. 252—253.
• Грабарь В. Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647—1917). — М., 1958.