Ундецимакорд

Ундецимакорд — це акорд, що складається із 5-ти сполучених терцій і охоплює обсяг ундецими^[1]. Найчастіше зустрічається в джазі. Різновиди ундецимакорда: домінантновий (C ¹¹, C–E–G–B ♭ –D–F), мінорний (Cm ¹¹, C–E ♭ –G–B ♭ –D–F) та великий (Cmaj ¹¹, C–E–G–B–D–F).^[2] Використання підвищеної ундецими утворює різновиди домінантовий збільшений(C ^{9 ♯ 11}, C–E–G–B ♭ –D–F ♯) і великий збільшений ундецимакорд (Cmaj ^{9 ♯ 11}, C–E–G–B–D–F♯) акорди.

Домінантовий ундецимакорд із пропущеною терцією^[3] (C ¹¹ або C^9sus4). Play^ⓘ

Домінантовий ундецимакорд, C¹¹ з терцією, класичний запис — D₁₁ в тональності фа мажор.^[4] Play^ⓘ

Мажорний ундецимакорд, Cmaj ¹¹ .Play^ⓘ

У домінантовому ундецимакорді одинадцятий ступінь створює дисонанс (малу нону) із терцією, і тому терція часто пропускається^[5] (наприклад, 52 секунди в пісні «Sun King» з альбому Abbey Road гурту The Beatles), і таким чином неповний ундецимакорд стає є тотожним нонакорду із затриманням (наприклад, C^9sus4, C–G–B♭ –D–F), який у джазі також можна позначити як Gm ⁷ /C.^[6]

Ундецимовий тон може бути підвищений, в цьому разі мала нона між ним і терцієвим тоном перетворюється на велику нону, що зменшує дисонантність акорду і утворює «лідійську домінанту».^[7] .

Оскільки верхні звуки акорду (7-й, 9-й, 11-й) утворюють тризвук, в джазовій нотації домінантовий ундецимакорд із пропущеними терцією та квінтою можна записати як складений акорд із басом, тобто, наприклад, C–B ♭ –D–F пишеться як B ♭ /C, підкреслюючи його біфункціональність.

Класичне розв'язання ундецимакорду у тоніку.^[8] Play^ⓘ

У чотириголосному складенні, терція і квінта також пропускаються, а ундецима при розв'язанні в тоніку залишається на місці.^[9]