Усть-Балик – Омськ

Усть-Балик – Омськ – нафтопровід у сибірському регіоні Росії. Перший трубопровід, що дозволив подати західно-сибірську нафту за межі регіону.

Омськ

Усть-Балик

Дем’янське

Вагай

Схема нафтопроводу

У 1961 році у Західному Сибіру виявили супергігантське Усть-Балицьке нафтове родовище, поклади якого поширюються по обох берегах протоки Юганська Об (безпосередньо відкриття було пов’язане зі свердловиною, пробуреною на правому березі річки в межах сучасного міста Нєфтєюганськ). Розробка стартувала вже у 1964-му, при цьому продукцію вантажили на річкові танкери для доставки на Омський НПЗ .

Вже у 1965-му почалось будівництво нафтовпроводу від Усть-Балицького родовища. На першому етапі спорудили 266-кілометрову ділянку до Дем’янського на правому березі Іртишу, де облаштували тимчасовий комплекс перевалки на танкери – в такій конфігурації шлях барж по Обі та Іртишу до Омського НПЗ скорочувався на сім сотень кілометрів. На наступній частині маршруту нафтопровід двічі долав Іртиш за допомогою дюкерів – в районі Вагай він переходив на лівий берег, а біля Красноярки (три десятки кілометрів на північ від Омська) повертався на правобережжя.

В 1967 році нафтопровід ввели в дію по всій трасі, що складається із основної ділянки довжиною 964 кілометра та діаметром 1020 мм та перемички довжиною 27 кілометрів та діаметром 720 мм від Нєфтєюганська (забезпечила подачу ресурсу із розташованої на правобережжі Обі частини родовища). 203 кілометра траси пройшло через болота, крім того, довелось облаштувати 85 переходів через річки.

В кінцевому пункті маршруту протранспортована нафта передається на Омський НПЗ та до трубопроводів Омськ – Іркутськ  і Омськ – Туймази.

Також варто відзначити, що Усть-Балицьке родовище не довго було єдиним джерелом нафти для трубопроводу, оскільки вже у 1969 році до нього підключили нафтопровід від унікального Самотлорського родовища.

Робочий тиск трубопроводу 6,2 МПа. Транспортування нафти забезпечують численні нафтоперекачувальні станції (НПС), як то Каркатєєви, Південний Балик, Салим, Муген, Дем’янська, Уват, Аремзяни, Вагай, Ново-Петрово, Вознесенка, Абатська, Чумановка. Після запуску перших чотирьох НПС пропускна здатність трубопроводу склала 22 млн тон на рік, повне ж завершення проекту мало довести цей показник до 47 – 50 млн тон.

На прикінці 1970-х років паралельно трасі Усть-Балик – Омськ пройшла початкова ділянка іншого великого нафтопроводу Південний Балик – Омськ – Павлодар – Чимкент – Чарджоу, що мав здійснювати поставки до Центральної Азії. В подальшому ця ділянка отримала в Росії назву Усть-Балик – Омськ 2.^[1][2][3]