Федько Володимир Петрович

Володи́мир Петро́вич Федько́ (11 вересня 1940(19400911), Артемівка — 5 листопада 2006, Київ) — український художник, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Академії мистецтв України (2001), заслужений діяч мистецтв України (1994)^[1], лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1991)^[2].

Федько Володимир Петрович
|Премії=
Народження	11 вересня 1940(1940-09-11) с. Артемівка Амвросіївський район, Донецька область
Смерть	5 листопада 2006(2006-11-05) (66 років)
	м. Київ
Країна	СРСР  Україна
Жанр	монументально-декоративне мистецтво
Навчання	Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Діяльність	художник
Звання
Премії	Державна премія України в галузі архітектури
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федько.

Біографія

Народився в с. Артемівка Амвросіївського району Донецької області. У 1965 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва за спеціальністю «Художнє оформлення тканин», педагог за фахом Р. Ю. Сельський.

Могила Володимира Федька, Байкове кладовище

З 1966 року працював помічником майстра на Дарницькому шовковому комбінаті. У 1970—1978 та 1983—1992 роках — художник на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, в 1978—1983 роках — головний художник Республіканського виробничо-експериментального об'єднання. В 1992—1995 роках — голова Київської організацій Спілки художників України.

З 2000 року викладав на кафедрі художніх основ декоративно-прикладного мистецтва Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.

Помер на 67-му році життя 5 листопада 2006 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.74″ пн. ш. 30°30′5.91″ сх. д.).

Основні твори

• «Лесь Мартович», гобелен для музею Леся Мартовича у с. Торговиця. Івано-Франківської області.
• «Брама дозвілля» (чеканка, мідь, холодні емалі, Узбекистан).
• Гобелени-триптихи «Природа», «Древо знань», «Мистецтво», «Українська народна пісня», «Корифеї українського театру».
• Галерея портретів політичних та культурних діячів Київської Русі (мозаїка, станція метро «Золоті ворота», Київ). На фризі станції метро «Золоті ворота» у проміжному вестибюлі між двома «прольотами» ескалатора, прямо над виходом до ескалатора, який веде на поверхню, знаходиться мозаїчний напис «СЛАВА УКРАЇНІ». В 1989 році це гасло офіційно вважалось неприйнятним і його вживання (а тим більше пропаганда) могло призвести до переслідувань.^[3]
• Образи святих царів та образи стовпників на східних та західних арках хорів центрального нефа Михайлівського Золотоверхого собору у Києві.

Зображення

• 
  Михайлівський Золотоверхий собор у Києві
• 
  Станція метро «Золоті ворота»
• 
  Мозаїка біля ескалаторного тунелю
• 
  Мозаїка на склепінні проходу до платформи: Св. Феодосій, співзасновник Києво-Печерської лаври
• 
  Мозаїка Петро Милоніг