Федін Костянтин Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Федін.

Костянтин Олександрович Федін (нар. 12 (24) лютого 1892, Саратов, Російська імперія — пом. 15 липня 1977, Москва, СРСР) — російський радянський письменник і журналіст, спеціальний кореспондент. Перший секретар (1959—1971) і голова правління (1971—1977) Спілки письменників СРСР. Член АН СРСР і Німецької академії мистецтв (НДР)(1958). Герой Соціалістичної Праці (1967).

Федін Костянтин Олександрович
Ім'я при народженні	Федін Костянтин Олександрович
Народився	12 (24) лютого 1892(1892-02-24) Саратов, Російська Імперія
Помер	15 липня 1977(1977-07-15) (85 років) Москва, СРСР[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	письменник, журналіст, спеціальний кореспондент
Alma mater	Літературний інститут імені Горького
Заклад	Літературний інститут імені Горького
Знання мов	російська[2][3] і німецька[3]
Мова творів	російська
Роки активності	1922—1977
Напрямок	соціалістичний реалізм
Жанр	проза, роман, повість
Magnum opus	Cities and Yearsd
Членство	СП СРСР, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Премії
Федін Костянтин Олександрович у Вікісховищі

Життєпис і творчість

Народився 12 (24) лютого 1892 року у Саратові в сім'ї власника паперової крамниці. З дитинства захоплювався письменством. Не маючи бажання за наполяганням батька йти «у комерсанти», втікав із дому. У 1911 році все ж вступив до Московського комерційного інституту.

Перші публікації належать до 1913 року — сатиричні «дрібниці» у «Новому сатириконі». Навесні 1914 року, закінчивши 3-й курс, їде до Німеччини для вдосконалення своєї німецької мови, де його застала Перша світова війна (1914–1918). До 1918 року живе в Німеччині у статусі цивільного полоненого, працює актором у міських театрах Циттау і Герліца. У вересні 1918 року повертається до Москви, служить у Наркомпросі. У 1919 році живе в Сизрані, працює секретарем міського виконкому, редагує газету «Сизранський комунар» і журнал «Відгуки». У жовтні 1919 року мобілізований і направлений до Петрограду у політвідділ Окремої Башкирської кавалерійської дивізії, де служив до переведення в редакцію газети 7-ї армії «Бойова правда»; вступає до лав РКП (б). Друкується у «Петроградській правді».

Навесні 1921 року Федін входить до співдружності «Серапіонові брати»^[4], згодом його призначають відповідальним секретарем, а незабаром і членом редколегії журналу Книга і революція. Цього ж року Федін виходить з партії, пояснивши це необхідністю «всі сили віддати письменству». У 1921—1922 роках — секретар редакції Державного видавництва в Петрограді; член правління письменницької артілі «Круг» і кооперативного видавництва «Круг» (1923—1929); відповідальний секретар журналу «Зірка» (1924—1926); голова правління «Видавництва письменників у Ленінграді» (1928—1934). У 1920-ті роки Федін написав повісті «Анна Тімофевна» (1921—1922), «Наровчатська хроніка» (1924—1925), «Мужики» (1926), «Трансвааль» (1925—1926), «Старий» (1928—1929), низку оповідань. За оповідання «Сад» (1921) Федін отримав першу премію на конкурсі «Будинку літераторів» у Петрограді.

Будинок, у якому жив письменник Федін

У ці ж роки написав два своїх кращих романи: «Міста і роки», у якому відбилися враження про життя в Німеччині в роки Першої світової війни і досвід громадянської війни в Росії, і «Брати» — роман про Росію революційних часів. Обидва романи присвячені долі інтелігенції в революції і натхненно сприйняті читачами як у Росії, так і за кордоном (з 1926 по 1929 роки романи видані в перекладах на німецьку, польську, чеську, іспанську, французьку мови). Про «Братів» Стефан Цвейг писав Федіну 10 грудня 1928 року: «Ви володієте тим, що так незрозуміло більшості в російських художниках (і чого я, на мій жаль, зовсім позбавлений), — чудовою здатністю зображати, з одного боку, народне, зовсім просте, людське, і водночас створювати вишукані артистичні фігури, розкривати духовні конфлікти у всіх їх метафізичних проявах»^[5][6].

Захворівши на тяжку форму туберкульозу легенів, з вересня 1931 по листопад 1932 року Федін лікувався у Давосі (Швейцарія), а потім — у Санкт-Блазієні (Німеччина). У 1933—1934 роках як член оргкомітету Федін бере участь у підготовці Першого Всесоюзного з'їзду письменників. До 1937 року Федін продовжував жити в Ленінграді (Ливарний проспект, 33), потім переїхав до Москви. У 1933—1935 роках працює над романом «Викрадення Європи» — першим у радянській літературі політичним романом. Роман «Санаторій „Арктур“» (1940), написаний за враженнями від перебування в санаторії для туберкульозних хворих у Давосі, тематично перегукується з «Чарівної горою» Томаса Манна. Одужання героя — радянського підданого — на тлі пригніченої економічної кризи Заходу напередодні приходу до влади фашистів символізує переваги радянського ладу.

У роки війни, з жовтня 1941 по січень 1943 року, живе з сім'єю в евакуації у місті Чистополь. З листопада 1945 по лютий 1946 року — спеціальний кореспондент газети «Известия» на Нюрнберзькому процесі. У роки війни він написав три цикли нарисів за враженнями від поїздок на прифронтові і звільнені від окупації області, а також книгу спогадів «Горький серед нас» про літературне життя Петрограда початку 1920-х років, про групу «Серапіонові брати» і роль, яку відіграв Горький у долях письменників-початківців. Книга неодноразово піддавалася жорсткій офіційній критиці за спотворення образу Горького і в повному обсязі надрукована лише в 1967 році. К. І. Чуковський писав про цю книгу «Словом, як не дивись, з якого боку не підійди, це вершинна книга з усіх сучасних мемуарних. Книга класична. І я радий, що вона позбавлена колишніх каліцтв»^[7].

Починаючи з 1943 року, працює над трилогією «Перші радощі» (1943—1945), «Незвичайне літо» (1945—1948), «Вогнище» (розпочато в 1949 році, друга книга залишилася незавершеною). У 1957 році вийшла збірка «Письменник, мистецтво, час» (1957), що включила в себе публіцистичні статті про письменницьку працю і нариси про письменників- класиків і сучасників. Докладніше про цю книгу Борис Пастернак писав Федіну: "Я з великим запізненням почав читати твою книгу, і поспішаю сказати тобі про захват, який охопив мене з перших сторінок … Такі ж гарні як Пушкін, майже всі «Вічні супутники». Несподівано хороша стаття про Еренбурга, на тому ж майже рівні. Про Блока і Зощенка — з якимись перешкодами, без такого наскрізного, переможного буяння … "^[8][9].

З 1947 по 1955 роки Федін — керівник секції прози, а потім — голова правління (1955—1959) Московського відділення Спілки письменників СРСР. Перший секретар (1959—1971) і голова правління (1971—1977) СП СРСР.

У 1958 році Федіна обрано академіком АН СРСР по Відділенню літератури і мови. У 1968 році висувався на Нобелівську премію, але Шведська академія, визнавши, що основні літературні заслуги письменника «відстоять занадто далеко за часом», не стала всерйоз розглядати його кандидатуру^[10].

Помер 15 липня 1977 року, похований у Москві на Новодівичому цвинтарі (ділянка № 9)^[5].

Критика

Перед німецько-радянською війною Федін займав активну громадську позицію, неодноразово виступаючи захисником права письменника на свободу творчості і відстоюючи традиції російської літератури^[11]. Однак, у післявоєнний період, відповідно до займаних ним посад «керівника радянської літератури», його позиція з найбільш гострих моментів літературного життя країни стає більш пасивною, яка повністю відповідає лінії партії та уряду. Федін не виступив на захист Б. Л. Пастернака, з яким до цього дружив 20 років, вмовляв його відмовитися від Нобелівської премії^[12]. Його відсутність на похороні друга обумовлювалась не боягузтвом, а тяжкою хворобою, що збіглася зі смертю поета^[13]. Він дійсно виступив у секретаріаті Спілки письменників проти публікації роману А. І. Солженіцина «Раковий корпус»^[14], хоча раніше вітав публікацію в «Новом мире» «Одного дня Івана Денисовича». Він також підписав Лист групи радянських письменників до редакції газети «Правда» 31 серпня 1973 року про Солженіцина і Сахарова.

Родина

• Перша дружина — Дора Сергіївна Федіна (уроджена Александер; 1895 — 11 квітня 1953^[15]), працювала друкаркою у приватному видавництві Гржебіна.
  • Дочка — Ніна Костянтинівна (21 вересня 1922 — 11 грудня 2018), акторка.
• Друга (громадянська) дружина — Ольга Вікторівна Михайлова (1905—1992).

Нагороди та звання

• Герой Соціалістичної Праці (23.02.1967)
• Чотири Ордени Леніна (23.02.1962; 23.02.1967; 23.02.1972; 17.09.1975)
• Орден Жовтневої Революції (02.07.1971)
• Два Ордена Трудового Червоного Прапора (31.01.1939; 25.02.1952)
• Медалі
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» 1-го ступеня НДР
• Золотий Орден «Зірка дружби народів» — нагорода Державної Ради НДР^[16]
• Сталінська премія першого ступеня (1949) — за романи «Перші радощі» (1945) і «Незвичайне літо» (1947—1948)

Пам'ять

• Одна з вулиць Братислави названа в честь К. О. Федіна.
• Іменем Костянтина Федіна названа одна із площ Саратова, а також вулиці в Москві (Північне Ізмайлово) і Чебоксарах, Чувашія.
• Музей Костянтина Федіна в Саратові.
• Пам'ятник К. О. Федіна в Саратові. Скульптори О. П. Кибальников, В. Н. Протков; архітектор Ю. І. Менякін.
• Саратовський державний педагогічний інститут імені К. А. Федіна.
• Одна із вулиць Сизрані носить назву вул. Костянтина Федіна.
• Круїзний теплохід «Костянтин Федін»

Кіновтілення

• 2011 — Фурцева — Анатолій Яббаров
• 1973 — Міста і роки — Олександр Зархі