Фолк-історія

Фолк-історія (також фолк-гісторі, псевдоісторія, антиісторія; англ. pseudohistory) — різновид псевдонауки, що полягає у спробі спотворити або викривити історичні події, часто використовуючи методи, подібні до тих, що застосовуються в академічних історичних дослідженнях. Псевдоісторія пов'язана з псевдоархеологією(інші мови), і використання цих термінів іноді може перетинатися. Хоча псевдоісторія існує у багатьох формах, фолк-історичні праці мають багато спільних рис, наприклад, політично або релігійно вмотивований характер дослідження, сенсаційність тверджень або фальсифікації історичних фактів, які вимагають невиправданого перегляду історичних фактів^[1].

Про контрфактуальну історію див. Альтернативна історія (наука). Про жанр фантастики див. Альтернативна історія (фантастика).

Ще однією ознакою псевдоісторії є припущення, що науковці мають прихований намір придушити тезу популяризатора псевдоісторії — припущення, яке зазвичай підкріплюється ретельно розробленими теоріями змови. Праці з псевдоісторії часто посилаються виключно на ненадійні джерела — в тому числі міфи та легенди, які часто трактуються як дослівна історична правда — на підтримку тези, що просувається, ігноруючи достовірні джерела, які їй суперечать.

Прикладами псевдоісторії є британський ізраїлізм(інші мови), програна справа Конфедерації(інші мови), місячна змова, заперечення геноциду вірменів та заперечення Голодомору.

Термін «фолк-історія» має російське походження та вживається, як правило, в сучасній Росії^[2]. Споріднений термін «криптоісторія» застосовується до псевдоісторії, що походить із забобонів, притаманних окультизму.

У Росії

Ряд псевдоісторичних робіт, які кардинально переглядали канонічну історію, найбільшу популярність серед яких набули праці «Нової хронології» А. Фоменко, були опубліковані ще в СРСР, але масовим явищем публікація псевдоісторичної літератури стала з середини 1990-х років і продовжується до сьогодні. Так, до 2010 року по «Новій хронології» видано понад 100 книг загальним тиражем близько 800 тис. екземплярів.

Характерною загальною ознакою російських псевдоісторичних робіт є повна ревізія історії так званого «руського народу», при цьому загальними мотивами є «удревлення» історії, сформованої в працях етносу та його культурних досягнень до античності або навіть до неоліту і палеоліту.

Так, В. Чудінов у своїх публікаціях стверджує, що така цивілізація виникла задовго до всіх інших відомих цивілізацій, а Москва існувала задовго до Риму, і Рим був побудований етрусками «за наказом Москви». Самі етруски говорили російською, але писали справа наліво — звідки й назва міста — російське «Мир»^[3].

Оскільки історія намагається блокувати фолк-історикам наукові платформи для самовираження, фолк-історія витісняється на рівень регіонів. Дослідники відзначають, процес експансії «альтернативників» став зачіпати й навчальну літературу, включаючи шкільні підручники в Російській Федерації^[4].

В республіках Росії цей процес часто знаходить розуміння та користується прихильністю влади, зацікавленої у формуванні уявлень про героїчну історію свого етносу. У зв'язку з необхідністю зміцнення етнократії виникла політична потреба на подібну продукцію.

Перспективи

На федеральному російському рівні «світ фолк-історії», на думку дослідників, значно розрісся і зажив своїм окремим життям, багато в чому пародіюючи життя академічної науки. Внутрішня самоорганізація спільноти сформувала зачатки групової самосвідомості. У цьому світі існують свої паралельні авторитети, одні автори з повагою цитують інших, посилання з одних праць перекочовують в інші, інші автори нахабно крадуть, викривлюючи усім відомі істини. Кандидат історичних наук, доцент Г. Єлісєєв вже в 1998 році констатує, що «для незалежного спостерігача спільнота „фолк-істориків“ нагадує цирк».

Див. також

• «Велика брехня» — пропагандистський прийом.
• Список псевдоісториків
• Російські закони про фейкові новини
• Дезінформування