Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Фолія

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Фо́лія[1], також фолі́я[2] (порт. folia, ісп. folía, італ. follia) — танець іспансько-португальського походження, від мотиву якого походить одна з найбільш ранніх відомих в Європі музичних тем, основа численних варіацій. Тема побудована на повторенні гармонічного звороту (остинато). Гармонічне остинато фолії стало основою багатьох творів професійних композиторів, особливо популярно воно було в другій половині XVI–XVIII століттях.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива
Thumb
П'ять стандартних остинатних ліній, широко використовувалися для варіацій танцювальної музики в XVI столітті, до появи усталених мелодій

Спочатку фолія була карнавальним «потішним» танцем, подібно до морески[ru]. Супроводжувався грою на кастаньетах, брязкальцях та інших шумових інструментах[3]. Його виконували чоловіки, переодягнені на жінок, які поводились гамірно та розв'язано (звідси і назва танцю, порт. folia — пристрасть, безрозсудливість, подвійна гра).

Саме слово «фолія» вперше зустрічається у португальського драматурга Жила Вінсенте в п'єсі на релігійну тему «Auto de la Sibilla Cassandra» («Акт Сивіли Кассандри»), написаної кастильскою іспанською у 1503 році чи то 1513 році[4], у ній фолія згадується як «танець пастухів».

1490 роком датується нотний запис вільянсіко[ru] «Родріго Мартінес» (Rodrigo Martinez), що фіксує ранню, чи не первісну мелодико-гармонійну формулу фолії[5]. Дане вільянсіко невідомого автора увійшло у так званий «Палацовий пісенник» (Cancionero de Palacio) — збірку вільянсіко, романсів та танців, що складалася протягом сорока років (між 1474 і 1516 роками) при дворі Ізабелли Кастильскої та Фердинанда Арагонського. Голландська дослідниця-ентузіаст Ваніта Резида (Wanita Resida) стверджує, що вільянсіко іншого автора, Франсиско де ла Торре, відповідне гармонійному строю фолії, могло потрапити в цей збірник на пару років раніше, ніж «Родріго Мартінес»[6].

Мелодико-гармонійні формули, що були структурним каркасом фолії, в той час фігурують також під назвами «павани», «арії» і т. п. Подібна до фолії романеска (також часто називається «співочою арією» - aria per cantar) і «старовинне пассамеццо». Одну з таких моделей наводить Дієго Ортіс в «Трактаті про орнаментації на клаузули» (Trattado de glosas sobre clausulas y otros generos de puntos en la musica de violones, 1553 рік), також не називаючи її фоліею[5].

Перші зразки мелодії, що безпосередньо називались «фолія» дійшли від Франсісіко Салінасу[5]. У трактаті «Сім книг про музику» (De musica libri septem), опублікованому в Саламанці в 1577 році, він називає фолію «португальським танцем» і наводить два варіанти мелодії.

Рукопис 1593 року «Букет квітів або зібрання різних цікавих речей» (Мадрид, Національна бібліотека) поряд з анонімними варіаціями на фолію (Cuatro differencias de folias) наводяться й «Десять варіацій на фолію», у яких вказано автора — Хуан Андрес де Мендоса, «ідальго з Уеска, майстерний в співі, грі й танці».

В кінці XVI — початку XVII ст. фолія була популярна не тільки в Португалії, Іспанії, але й в інших країнах Західної Європи як танець любовного змісту, що супроводжувався грою на гітарі. Музичний розмір 3/4.

На думку американського музикознавця Річарда Хадсона (Richard Hudson) фолії можуть бути умовно поділені на ранні (записані до останньої чверті XVII століття) та пізні[7].

Музика ранніх фолій швидка і темпераментна, з переважанням мажору. Пізніше фолія наблизилася до сарабанди, мажор змінив мінор, темп уповільнився[8].

Фолія у композиторів XVII–XX століть

З 2-ї половини XVII століття творчість фолій виходить за межі Піренейського півострова. Наступні три з половиною століття до теми фолії зверталися понад 150 європейських композиторів[9].

У 1685 році в Лондоні в збірнику «The Division Violin» англійської видавця Джона Плейфорда вперше в Англії надруковано нотний запис варіацій на фолію, що її названо в змісті як «граунд Фаронелля» — за (злегка видозміненому) іменем французького композитора Мішеля Фарінеля, придворного музиканта англійського короля Карла II.

У 1700 році в Римі виходить Опус №5 Кореллі, де остання 12-та соната це 23 скрипкові варіації на фолію, які згодом оброблялася багатьма композиторами, в тому числі Лістом і Рахманіновим.

У 1705 році у Венеції опубліковано скрипковий Опус №1 Вівальді, де остання 12-та соната «Фолія» завдяки своїй гармонійній формулі стає популярною в епоху бароко.

У 1706 році нотний запис «граунд Фаронелля» було опубліковано без вказівки авторства в Лондоні в першій частині збірника «The Division Flute» ще одним великим музичним видавцем Англії Джоном Уолшем.

У 1815 році виходить один з найкращих оркестрових творів Сальєрі — «26 варіацій на тему Іспанської фолії» (італ. Variazioni sull’aria La Follia di Spagna Variazioni sull'aria La Follia di Spagna), яке пов'язує цю варіаційну форму з музикою епохи класицизму.

Окремі приклади варіації на фолію створені у XIX–XX століттях, Такі як, наприклад, перша фраза рефрену 3-й частині 6-го концерту Паганіні, «Варіації на тему Кореллі» С. В. Рахманінова, А також сучасні аранжування Карла Дженкінса (Karl Jenkins — La Folia).

Твори, де слово «фолія» є у назві

Визначено музикознавцями
Сумнівні[10]
Є в назві, наданій авторами
Remove ads

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads