Фоґель Роберт Пилипович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фогель.

Фоґель Роберт Пилипович (17 лютого (1 березня) 1859(18590301), Ржищів, Київська губернія – 27 лютого 1920 (за іншими даними - 14 лютого)) — український астроном, професор Київського Університету (з 1899), директор Київської астрономічної обсерваторії (з 1901 року). Основні праці стосуються небесної астрономії, зокрема визначення орбіт планет і комет.

Фоґель Роберт Пилипович
Народився	1 березня 1859(1859-03-01)  Ржищів, Київський повіт, Київська губернія, Російська імперія[1]
Помер	27 лютого 1920(1920-02-27)[1] (60 років)  Київ, Українська СРР
Місце проживання	Київ
Країна	Російська імперія
Діяльність	астроном
Alma mater	Київський університет
Галузь	астрономія
Заклад	Астрономічна обсерваторія Київського університету
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	доктор астрономії і геодезії
Науковий керівник	Митрофан Хандриков
Відомий завдяки:	директор Київської астрономічної обсерваторії
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах

Біографія

Роберт Фогель народився в Ржищеві на Київщині у родині німецького емігранта, бухгалтера на цукровому заводі. Мав сестру, яка після одруження змінила прізвище на Бараш. Проти волі батька Роберт поступив навчатися до Києво-Подільської прогімназії, що була по ходу його навчання перетворена на Третю київську гімназію, яку закінчив із золотою медаллю 1880 року. Без підтримки родини був вимушений підробляти репетиторством.

У 1881 році поступив до фізико-математичного факультетуКиївського університету Святого Володимира. Роберт вчився безоплатно, отримував стипендію, а також з третього курсу був нагороджений спеціальною «професорською» стипендією за успіхи в навчанні.

У 1888 році був відряджений в Пулковську обсерваторію для фотометричних і спектроскопічних спостережень. У 1891 році захистив магістерську дисертацію «Визначення елементів орбіт за трьома спостереженнями». У 1892 році направлений у відрядження за кордон, де ознайомився з роботою найбільших європейських астрономічних обсерваторій, займався астрофотографії, а в Римському Колегіумі^[it] під керівництвом професора П'єтро Таччіні^[en] — спектроскопією. Після повернення із-за кордону 1893 року викладав у Київському університеті як приват-доцент, в 1894 році призначений астрономом-спостерігачем Київської астрономічної обсерваторії. У 1895 році захистив дисертацію доктора астрономії та геодезії «Визначення орбіт мало нахилених до екліптики», за цей твір відзначений астрономічним товариством Імператорської премії. У 1897 році призначений екстраординарним професором кафедри астрономії та геодезії Київського університету, у 1899 році — ординарним професором кафедри астрономії та геодезії й з 1901 року по 1920 був директором Київської астрономічної обсерваторії.

З 1914 року був деканом фізико-математичного відділення Київських Вищих жіночих курсів^[2].

Наукова діяльність

Основні праці належать до теоретичної астрономії. У роботах, присвячених визначенню орбіт планет і комет (1891–1895), розвинув і доповнив класичні методи, запропоновані Карлом Гаусом і Генріхом Ольберсом. Опублікував ряд підручників з описової, сферичної та теоретичної астрономії.

Автор праць

• «Спосіб передобчислювання сонячних затемнень» («Вісник Київського університету», 1884);
• «Теорема Ламберта» («Вісник Київського університету», 1889);
• «Будова і діяльність сонця» («Вісник Київського університету», 1893);
• «Застосування фотографії до вирішення астрономічних питань» (Київ, 1894);
• «Спосіб визначення широти і часу» («Вісник Київського університету», 1898).