Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Франко Оксана Омелянівна

українська історикиня, етнологиня, архівістка, педагогинч, громадська діячка З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Франко Оксана Омелянівна
Remove ads

Оксана Омелянівна Франко (19 березня 1939[1][2], с. Підгірки, нині в складі м. Калуш, Івано-Франківська область 17 вересня 2021, м. Львів) український історик, етнолог, архівіст, педагог, громадський діяч, доктор історичних наук (2000), професор (2004). Дійсний член НТШ. Почесний громадянин м. Калуш (1997). Дружина Дмитра Данилюка; онука Онуфрія Франка, брата Івана Франка.

Коротка інформація Оксана Франко, Оксана Омелянівна Франко ...
Thumb
Могила Оксани Омелянівни Франко.
Remove ads

Життєпис

Узагальнити
Перспектива

Оксана Франко народилася 19 березня 1939 року в селі Підгірках (нині однойменний мікрорайон м. Калуша) у родині Омеляна Франка й Анни Тацуняк.

Навчалася в Калуській середній школі № 1 (1955). Закінчила історичний факультет Львівського державного університету (1960). У 1995 році проходила стажування в Європейському центрі Наукового товариства імені Шевченка в Парижі (Сарсель).

Працювала науковцем центральних державних архівів (1960—1968), старшим науковим співробітником, завідувачем відділу Центрального державного історичного архіву в Києві (1968—1975), завідувачем Наукового архіву Інституту археології (1975—1990).

Від 1991 — у Львівському національному університеті імені Івана Франка: доцент (1994), професор (2004) катедри історії та етнографії України (згодом реорганізована в катедру етнології); член Вченої ради історичного факультету. Входила до складу редколегій наукових видань.

Померла 17 вересня 2021 року у Львові[3]. Похована 20 вересня 2021 року на 4 полі Личаківського цвинтаря[4].

Громадська діяльність

1976 року разом із правозахисниками Мирославом Мариновичем, Миколою Матусевичем, Ольгою Гейко-Матусевич, Надією Світличною відвідала могилу художниці та дисидентки Алли Горської на Берковецькому цвинтарі.

1992 року разом із сином Андрієм організувала Музей-оселю родини Івана Франка в Калуші, для якого передала власний будинок.

Remove ads

Доробок

Узагальнити
Перспектива

Автор понад 200 наукових публікацій, монографій, 20 оглядів архівної спадщини видатних українських археологів, серед них: Федір Вовк, Данило Щербаківський, Вікентій Хвойка, Сергій Гамченко, Володимир Грінченко, Микола Макаренко, Дмитро Яворницький. Уперше назвала імена та надрукувала матеріали репресованих і заборонених у 1930—1940-х роках вчених-археологів: Миколи Макаренка, Петра Курінного, Євгенії Козловської, Вадима Щербаківського, Федора Козубовського. Також працювала з надбаннями Івана Франка, Володимира Гнатюка та інших.

Видала монографії «Федір Вовк» (1997), «Федір Вовк — вчений і громадський діяч» (2001). Співавтор видань «Кирило-Мефодіївське товариство» (у 3-х томах, 1990), «Щоденник О.Ф. Кістяківського» (у 2-х томах, 1994; 1995), «Українське національне відродження в документах та мемуарах» (1996), «Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком» (2001). Один з упорядників додаткових 51—53 томів до видання «І. Франко. Зібрання творів у 50-ти томах» (2008).

Захистила докторську дисертацію «Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка» (2000).

Учасниця археологічних експедицій; організатор наукової конференції «Тарас Шевченко і археологія», виставок наукових та художніх праць, зустрічей.

Remove ads

Нагороди

  • почесний громадянин м. Калуш (1997) за значний внесок у становлення української державності та видатні особисті заслуги в розбудові міста;
  • медаль Президії Верховної Ради УРСР «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1983);
  • відзнака «Незалежності України — 10 років» (2001);
  • почесна грамота Головного управління туризму і культури Івано-Франківської ОДА (2007).

Примітки

Джерела

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads