Франсіско Ігнасіо Мадеро

Франсіско Ігнасіо Мадеро (30 жовтня 1873(1873-10-30) , Parras de la Fuente^d, Коауїла  — 22 лютого 1913(1913-02-22) , Мехіко ) — мексиканський державний і політичний діяч ліберального спрямування, президент Мексики з 6 листопада 1911 до 19 лютого 1913 року під час Мексиканської революції.

Франсіско Ігнасіо Мадеро
Народився	30 жовтня 1873(1873-10-30)[1][2][…]  Parras de la Fuented, Коауїла, Мексика
Помер	22 лютого 1913(1913-02-22)[1][2][3] (39 років)  Мехіко, Мексика  ·вогнепальна рана
Поховання	Monumento a la Revoluciónd
Країна	Мексика
Діяльність	політик, письменник, музикант, військовослужбовець, бізнесмен
Alma mater	HEC Paris (1892), Lycée Hoche, Mount St. Mary's Universityd і Університет Каліфорнії (Берклі) (1893)
Знання мов	іспанська[4]
Учасник	Мексиканська революція
Членство	HEC Alumnid
Посада	президент Мексики
Партія	Partido Nacional Antirreeleccionistad і Progressive Constitutionalist Partyd
Батько	Francisco Madero Hernándezd
Брати, сестри	Gustavo A. Maderod, Raúl Maderod, Emilio Madero Gonzálezd, Gabriel J. Maderod, Evaristo E. Maderod і Julio Maderod
У шлюбі з	Sara Pérez de Maderod
IMDb	ID 1747784
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Франсіско Мадеро народився в сім'ї великого землевласника; сім'я Мадеро була однією з найбагатших в Мексиці. Навчався в єзуїтському колегіумі, а потім за кордоном — в Балтіморі, Версалі і Каліфорнійському університеті в Берклі. З 1904 року почав займатися політикою, показавши себе противником диктатури Порфіріо Діаса. У 1908 році організував Антиреелексіоніську партію, яка виступала проти переобрання Діаса.

Був одним з кандидатів на президентських виборах 1910 року, але під час виборів Мадеро і 5000 його прихильників були заарештовані. Після втечі з в'язниці, Мадеро прибув в Сан-Антоніо (Техас), де оголосив результати виборів недійсними і закликав народ Мексики до повстання, початок якого було намічено на 20 серпня 1910 г. (план «Сан-Луїс-Потосі»). У лютому 1911 році Мадеро приєднався до революційного загону Панчо Вільї в штаті Чіуауа. У травні 1911 року владу Діаса було повалено, а 6 листопада 1911 року президентом країни став Мадеро. Хоча він провів кілька важливих реформ (наприклад, санкціонував створення близького до анархо-синдикалізму Будинку робочих світу), помірно-ліберальна політика, яку він проподив на посаді президента, призвела до розбіжностей між Мадеро і його колишніми союзниками — радикальнішими революціонерами, такими, як Еміліано Сапата. У підсумку, ці чвари зробили і помірних, і радикальних революціонерів легкою здобиччю консервативних реакціонерів.

18 лютого 1913 року генерал Вікторіано Уерта вчинив переворот, в ході якого Мадеро і віце-президент Суарес були відсторонені від влади і через чотири дні застрелені.