Фрідріх Макс Мюллер

Мюллер Фрідріх Макс (Максиміліан) (нім. Max Müller; (6 грудня 1823, Дессау — 28 жовтня 1900, Оксфорд) — німецький та англійський філолог, спеціаліст із загального мовознавства, індології, міфології, засновник «Школи природного міфу». Член Геттінгенської академії наук.

Фрідріх Макс Мюллер
нім. Max Müller
санскритолог та індіолог санскритолог та індіолог
Ім'я при народженні	нім. Friedrich Max Müller
Народився	6 грудня 1823(1823-12-06) Дессау Німеччина
Помер	28 жовтня 1900(1900-10-28) (76 років) Оксфорд
Країна	Ангальт-Дессауське князівство  Сполучене Королівство
Діяльність	мовознавець, бібліотекар, історик релігії, історик, перекладач, викладач університету, міфограф, письменник, філолог, релігієзнавець, орієнталіст, Indo-Europeanist, індолог, автор
Alma mater	Лейпцизький університет (1843) Alte Nikolaischule (Leipzig)d
Галузь	Індіологія Міфологія Мовознавство
Заклад	Університет Оксфорда
Посада	член Таємної ради Великої Британії[d]
Вчене звання	Diebold Professor of Comparative Philologyd
Науковий ступінь	доктор філософії
Членство	Геттінгенська академія наук Американська академія мистецтв і наук Угорська академія наук Прусська академія наук Нідерландська королівська академія наук Leipziger Burschenschaft Germaniad[1] Туринська академія наук[2] Академія надписів та красного письменства (1900)[3]
Батько	Вільгельм Мюллер[4][5]
У шлюбі з	Georgina Adelaide Grenfelld[6] Georgina Adelaide Grenfelld Georgina Müllerd[5]
Діти	Beatrice Stanley Mullerd[4] Mary Emily Müllerd[6] William G. Max Mullerd
Нагороди	Volney Prized (1862) Volney Prized (1849) Honorary Fellow of the Royal Society Te Apārangid (1878)
Автограф
Фрідріх Макс Мюллер у Вікісховищі

Карта мов Східної Європи Макса Мюллера, 1854 рік

Доктор філософії (1848). Професор Оксфорду, де викладав санскрит.

З 1875 присвятив себе виданню священних книг Сходу. Співпрацював з Нандзьо Бунью, Касахара Кендзю і Такакусу Дзюндзиро та іншими.

Йому належить монументальне видання «Ріг-веди» (Rigveda-Samhita, together with the commentary of Sayanacarya, Лондон, 1849—1873; 2-е видання 1890—1892, в 4 томах) — це одне з найбільших досягнень XIX ст.

Школа Природного Міфу

Макс Мюллер є одним із засновників та найвидатніших представників натуралістичної або міфологічної школи походження релігії. Діячі цього напрямку стверджували, що образи древніх міфів — лише персоніфіковані явища природи, часто катастрофічні, такі як землетруси, урагани, виверження вулканів, що вражали для древніх людей, впливали на їхню уяву, а також небесні тіла — сонце, місяць і зорі — свідчення древнього астрально-міфологічного світогляду.

Походження міфологічних образів Макс Мюллер приписував «хворобі мови», наповненню поетичних образів релігійним змістом.

Древні люди антропоморфізували природу. Наприклад, щоб повідомити про настання ночі вони говорили: «Сонце йде спати». Такі вислови були «міфо-поетичними», але розумілись буквально, і пізні покоління перетворили сонце в живу істоту, міфічний образ. Віра в божество, за словами Макса Мюллера, почалась не з монотеізму чи політеізму, а з генотеізму чи катенотеізму (обидва терміни запропоновані Максом Мюллером) — такої форми релігії, коли люди, визнававши й інших богів, поклонялись одному з них, часто розглядаючи його як представника всіх інших.

Загалом концепція Макса Мюллера має достатньо спекулятивний характер. Поняття генотеізму, щоправда, виявилось продуктивним і ввійшло в науку, але це явище притаманне лише деяким розвинутим релігіям, таким як єгипетська та древнєєврейська (в її ранній фазі). Незважаючи на суперечливість його теорій і методів, наприклад, зведення міфологічних образів до природних явищ, утотожнення міфології та релігії, сучасні історики вбачають в Максі Мюллері «одного із засновників, без якого сучасне порівняльне релігієзнавство не могло б існувати».

Основні роботи

• «Порівняльна міфологія» (1856),
• «Стружки з німецької майстерні» (1867—1875),
• «Вступ у науку про релігію» (1873),
• «Природна релігія» (1889),
• «Фізична релігія» (1891),
• «Антропологічна релігія» (1892),
• «Теософія, або психологічна релігія» (1897),
• «Шість систем індійської філософії» (1899).

Див. також

• Біогенетичний закон