Філолай

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Філолай (значення).

Філолай (грец. Φιλόλαος) — давньогрецький філософ, досократик. Учень Піфагора, сучасник Сократа і Демокріта.

Філолай
дав.-гр. Φιλόλαος
Народження	470 до н. е.  Кротоне, Калабрія, Італія або Tarasd, Таранто
Смерть	390 до н. е.  Фіви[d], Беотійський союз
Громадянство (підданство)	Кротоне
Знання мов	давньогрецька мова
Діяльність	астроном, математик, політик, теоретик музики, письменник
Літературний напрям	Піфагореїзм
Відомі студенти	Архіт Тарентський, Xenophilusd, Echecrates of Phliusd, Кебет, Phanto of Phliusd, Евріт (філософ) і Diocles of Phliusd[1]
Філолай у Вікісховищі

Життєпис

Батьківщиною Філолая було місто Тарент в Південній Італії (за Діогеном Лаертським — Кротон). Коли демократична партія в Метапонті повстала проти піфагорійців, причому будинок, в якому вони збиралися, був спалений, Філолай втік до Луканії. Пізніше, рятуючись від переслідувань, він переселився до Фів, де жив ще незадовго до смерті Сократа. Повернувшись в Кротон, він досяг високого становища, але був убитий демократами, які підозрювали його в прагненні до тиранії.

Безпосередніми учнями Філолая були Ксенофіл Халкідський, Фантон, Ехекраз, Діокл і Полімнест (останні чотири — уродженці Фліунта).

Філолай перший записав і видав вчення Піфагора про природу. На прохання Платона (ймовірно) цей твір було куплено для нього Діоном в Сицилії: від Платона воно перейшло до Спевзіппа, а від останнього до Аристотеля. Видання складалося з трьох книг, з яких у першій містилося вчення про світ (гармонії і космології), у другій — про природу (про кількість і про його значення в світоутворенні), в третій — про душу і душопереселення.

До нашого часу дійшли під ім'ям Філолая значні уривки доричною говіркою, що є, поряд з критикою Аристотеля, головними джерелами для вивчення піфагореїзму. Щодо їх автентичності в науковій літературі лишаються суперечки. Бек у своєму дослідженні вважає їх справжніми^[2]; Целлер^[3] за небагатьма винятками, також визнає їх справжність. Розі^[4]) зовсім відкидає значення цих уривків; Шааршмідт^[5] вважає їх недійсності і твір, від якого вони вціліли, відносить до першого або другого століття до н. е.