Хальмер-Ю

Ха́льмер-Ю (нен. хальмер'ю; рос. Хальмер-Ю) — ліквідоване робітниче селище (місто-привид) в Республіці Комі. Було підпорядковане Горняцькій райраді м. Воркути. Ліквідоване 1996 року^[1].

Хальмер-Ю
Країна	Росія
Основні дані
Географічні координати:	67°56′40″ пн. ш. 64°47′40″ сх. д.
Мапа
Хальмер-Ю

Хальмер-Ю на карті Амдермінського району^[en]

З'єднувалося під'їзною залізничною дорогою довжиною близько 60 км із залізничним вокзалом на площі Металістів у місті Воркута. Здійснювалося видобування вугілля (Печорський вугільний басейн).

У 1940—1957 роках селище Хальмер-Ю входило до складу Амдермінського району^[en], у 1957—1959 — до складу Большеземельського^[en].

У 1959 році робітничі селища Хальмер-Ю та Цементнозаводський^[ru] з прилеглою до них територією залягання вугільного пласта: Воргашорського, Сирягінського і Хальмер-Юського вугільних родовищ були передані з Ненецького національного округу Архангельської області до складу Комі АРСР^[2].

Населення

У 1959 році населення селища складало 7122 особи, у 1970 — 4509, у 1979 — 4328, у 1989 — 4389 осіб.

Етимологія

Назва Хальмер-Ю є прикладом двомовного топоніма, де «Хальмер» з ненецької — «долина мертвих» (Халь — долина, Мер — смерть), тобто місце поховання: кочові оленярі ненці вважали Хальмер-Ю священним місцем, куди звозили своїх покійників для поховання. Слово «Ю» — «Річка» в перекладі з мови комі. Таким чином, «Хальмер-Ю» означає «Річка в долині смерті». Є також такий варіант перекладу, як «Мертва річка».

Історія освоєння території

Робочі пласти річці Хальмер-Ю^[ru] виявила влітку 1942 року група геолога Г. О. Іванова. Вугілля нового родовища належало до марки «К», найціннішої для коксохімічного виробництва. На місці майбутнього селища вирішили залишити групу робітників для визначення параметрів родовища. Однак погана погода кінця осені і початку зими відрізала групу від Воркути. Здійснювали кілька спроб виявити групу і врятувати людей. Глибокої осені спробували доставити продовольство на оленях. Зі ста оленів до Воркути повернулися чотирнадцять, решта загинули в дорозі. Ягель вмерз у лід, тож олені гинули від голоду. З літаків виявити два невеликих намети не вдавалося. У січні на пошуки загону вирушив лижний загін. Групу робітників розшукали в стані крайнього виснаження і доправили до Воркути.

Розвідку нового родовища вирішили продовжити, і навесні 1943 року роботи очолив лауреат Державної премії СРСР Г. Г. Богданович. За літо створили необхідну матеріальну базу, вже до осені там мешкало близько 250 осіб. Працювали радіостанція, їдальня, пекарня, лазня, на зиму заготували необхідний запас продовольства. Вісім бурових бригад одночасно прокладали три глибокі шурфи. А для забезпечення селища паливом на іншому березі річки заклали розвідувально-експлуатаційну штольню.

Шахта почала свою роботу в 1957 році. У 1960 році запрацювала шахта № 2, яку об'єднали з шахтою № 1 в шахту № 1 — 2. Щоденний видобуток вугілля не перевищував 250 тонн на день^[3]. Населення селища становило до 7 тисяч осіб^[3]. Заробітна плата робітника становила до 1600 рублів на місяць, у той час як у Кузбасі платили 900 рублів на місяць^[3]. До середини 1980-х років у Хальмер-Ю діяла селищна рада, працювали два дитячі садки та музична школа^[3]. Вулиці селища мали протяжність близько 20 кілометрів^[3]. Селище забезпечувалося водою з водосховища на річці Гагаративіс^[3]. Забудова селища складалася з одно-двоповерхових будинків барачного типу, а також панельних будинків (включаючи п'ятиповерхові)^[3].

Закриття селища

З переходом сучасної Росії до ринкової економіки постало питання про доцільність існування Хальмер-Ю. 25 грудня 1993 року уряд РФ ухвалив постанову^[4] про ліквідацію шахти. Восени 1995 року планувалося завершити ліквідацію селища, причому уряд намагався здійснити процес за світовими стандартами, що вимагало величезних фінансових і матеріальних ресурсів. В результаті при виселенні використовувалися сили ОМОНу. Вибивали двері, людей силоміць заганяли у вагони і вивозили до Воркути. Нове житло надали не всім, деякі отримали недобудовані квартири, інші були переселені в гуртожитки і готелі Воркути. Останній поїзд відправився з Хальмер-Ю до Воркути в жовтні 1995 року, після чого рейки демонтували^[3].

ЗМІ

З 1 січня 1958 року по 1 жовтня 1959 року в Хальмер-Ю видавалася районна газета Большеземельського району Ненецького національного округу «Вугільник Заполяр'я» (рос. Угольщик Заполярья)^[5].

Посилання

З 2000-х років, після закриття селища, його територія використовується як військовий полігон під умовною назвою «Пембой». 17 серпня 2005 року в ході навчань стратегічної авіації бомбардувальник Ту-160, на борту якого перебував президент РФ В. В. Путін, здійснив запуск трьох ракет по будівлі колишнього будинку культури селища Хальмер-Ю^[6][7].

Наприкінці 2013 року біля шахти № 2 створено вагон-містечко польового табору ПФ «Томськгазгеофізика» ТОВ «Георесурс» (генпідрядник ТОВ «Шелл Нефте Газ Девелопмент») з метою проведення розвідувального буріння на вуглеводневу сировину протягом 2014 року^[8].

У 2019 році під обстріл потрапило стійбище оленярів з громади «Тебертя», які привели оленів на територію полігону «Пембой» під час навчань. Кілька осколків збитої «Панцирем-С1» ракети впали в безпосередній близькості від чумів^[9].

Періодично Хальмер-Ю відвідують його колишні мешканці та туристи завдяки тому, що збереглися насип і мости^[3].