Хата-читальня

Хата-читальня — сільська культурно-освітня установа, заснована за перших років радянської влади в Україні як перша форма сельбуда, після ліквідації «Просвіти».

Осередок діяльності сільських бібліотек, гуртків самодіяльності, влаштування агітаційно-пропагандних лекцій і загальноосвітніх доповідей. Звичайно, хата-читальня була також центром партійно-комсомольських організацій села. Після закінчення німецько-радянської війни хати-читальні почали перетворюватися на колгоспні клуби та будинки й палаци культури і залишалися тільки в малих сільських місцевостях.

З метою просвітницької діяльності на Волині та Галичині в 1920-30-х роках створювались «просвітянські хати» — українські хати-читальні, гуртки, що мали гуртувати мешканців свого району до просвітньої роботи. Відкривалися книгозбірні-читальні, книгарні, музеї, влаштовувалися лекції, відчити, загальнопросвітні курси, концерти, вистави. Видавалися книжки, часописи, листки українською мовою. Засновувалися школи для дорослих і дітей, курси, притулки, бурси, бюро праці. Просвітянські хати також мали дбати про здорове фізичне виховання молодого покоління, засновуючи гімнастичні гуртки, мандрівки, взагалі робити все, що торкається до освіти й зміцнення національної свідомості українського народу і до його фізичного та економічного добробуту^[1].

Див. також

• Сельбуд
• Читальня