Ходемчук Валерій Ілліч

Вале́рій Іллі́ч Ходемчу́к (нар. 24 березня 1951, с. Кропивня, Київська область — пом. 26 квітня 1986, ЧАЕС) — старший оператор головного циркуляційного насоса 4-го енергоблока реакторного цеху ЧАЕС, перша жертва аварії. Кавалер ордена «Знак Пошани» (24.12.1986) — посмертно. Кавалер ордена «За мужність» 3-го ступеня (12.12.2008) — посмертно^[1].

Меморіальна дошка Вале́рію Ходемчуку поруч з 4 енергоблоком.

Валерій Ілліч Ходемчук
Ходемчук Валерій Ілліч
Народився	24 березня 1951(1951-03-24) с. Кропивня, Іванківський район, Київська область, Українська РСР,  СРСР
Помер	26 квітня 1986(1986-04-26) (35 років) 4-й енергоблок ЧАЕС, Прип'ять, Київська область, Українська РСР,  СРСР ·Чорнобильська катастрофа
Громадянство	СРСР
Національність	Українець
Місце проживання	Прип'ять (1973 - 1986)
Діяльність	інженер
Посада	Старший оператор головних циркуляційних насосів ЧАЕС
Батько	Ілля Максимович Ходемчук
Мати	Анна Ісааківна Ходемчук
У шлюбі з	Наталія Романівна Ходемчук ( 1952-2025 )
Діти	Олег Валерійович Ходемчук, Лариса Валеріївна Ходемчук
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ходимчук.

Біографія

Валерій Ходемчук народився 24 березня 1951 року в селі Кропивня Іванківського району Київської області. Працювати на Чорнобильській АЕС розпочав 4 вересня 1973 року, де обіймав посади машиніста котлів, старшого машиніста котлів цеху теплових та підземних комунікацій, оператора 6 групи, старшого оператора 7 групи головного циркуляційного насоса 4-го енергоблока реакторного цеху.

У ніч на 26 квітня 1986 року Валерій Ходемчук став першою жертвою вибуху на четвертому енергоблоці. Під час вибуху був на робочому місці поблизу головних циркуляційних насосів, тіло не знайдено, похований під завалами 4-го енергоблока.

Родина

Вдова Валерія, Наталія Ходемчук була важко поранена 14 листопада 2025 року під час чергового бомбардування Києва російськими «Шахедами» і влучання російського дрона в її будинок. Померла наступного дня в лікарні внаслідок отриманих травм^[2][3].

Нагороди

• Орден «Знак Пошани» (посмертно).
• Орден «За мужність» III ст. (посмертно) (12 грудня 2008) — за мужність, самовідданість, високий професіоналізм, виявлені під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вагомі трудові досягнення, активну громадську діяльність^[4].

У мистецтві

Згадується у документальному фільмі «Чорнобиль: Два кольори часу» (Укртелефільм, 1986-88). Також епізодично показаний в мінісеріалі компанії HBO «Чорнобиль» (роль зіграв Кіран О'Браєн).

Також згадується у книзі Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» (2011).