Хосе Рауль Муліно

Хосе Рауль Муліно Кінтеро (ісп. José Raúl Mulino Quintero; нар. 13 червня 1959(1959червня13), Давид, Чирикі, Панама) — панамський політик, дипломат і юрист, 39-й президент Панами з 2024 року. Балотувався на посаду президента на виборах у Панамі 2024 року, на яких переміг з 34 % голосів як кандидат від партії «Реалізація цілей», замінивши Лаурентіно Кортісо^[2].

Хосе Рауль Муліно ісп. José Raúl Mulino
Народження:	13 червня 1959(1959-06-13) (66 років)  Давид, Панама
Країна:	Панама
Релігія:	католицтво
Освіта:	Catholic University Santa María La Antigua of Panamad і Університет Тулейн
Партія:	Solidarity Partyd (2006), Patriotic Uniond (2011), Democratic Changed (2019) і Realizing Goalsd
Батько:	José Mulinod[1]
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

У 2009—2010 роках обіймав посаду міністра уряду та юстиції і у 2010—2014 роках був міністром громадської безпеки в уряді президента Мартінеллі. Працював заступником міністра (1990—1993) і міністром закордонних справ (1993—1994) в уряді президента Гільєрмо Ендара. У 1994—1995 роках — член Національної ради з міжнародних відносин і заступник магістра цивільної палати Верховного суду.

Був кандидатом Рікардо Мартінеллі на посаду віцепрезидента на виборах 2024 року. Після відсторонення Мартінеллі як кандидата в президенти через корупційні скандали, він підтримав Муліно^[3].

Молодість і кар'єра

Народився 13 червня 1959 року в Девиді, Чирикі^[4] у сім'ї політика та губернатора провінції Чирикі Хосе Муліно Ровіри та підприємиці Неллі Кінтеро де Муліно^[5]. Його брат — дипломат Хосе Хав'єр Муліно^[6].

Закінчив місцеву школу, здобув ступінь бакалавра наук та літератури. Пізніше вивчав право та політологію в Університеті Католіки Санта-Марія-ла-Антигуа, який закінчив 1982 року. Наступного року здобув ступінь магістра з морського права в Університеті Тулейн^[4].

Після закінчення юридичного факультету присвятив себе приватній професійній практиці в галузі морського права, а 1988 року став партнером-засновником юридичної фірми Fábrega, Molino y Mulino.^[7] Тоді почав активну діяльність проти військової диктатури Мануеля Нор'єги, як представник різних торгових асоціацій^[4].

Політична кар'єра

1990 року призначений заступником міністра закордонних справ під час правління президента Гільєрмо Ендари після відновлення демократії. Після смерті міністра закордонних справ Хуліо Лінареса став міністром закордонних справ і залишався на посаді до кінця 1994 року^[8][9]. Як міністр відвідував різні уряди та міжнародні організації, а також очолював переговорну делегацію Республіки Панама перед урядами США і Великої Британії для переговорів та підписання договорів про взаємну правову допомогу щодо кримінальних справ і злочинів, пов'язаних з обігом наркотиків^[10]. У 1994—1995 роках був членом Національної ради з міжнародних відносин і заступником магістра цивільної палати Верховного суду^[9].

В уряді Мартінеллі 2009 року призначений міністром уряду та юстиції і пропрацювавши рік подав у відставку^[11]. 2010 року призначений міністром громадської безпеки і працював до кінця терміну повноважень 2014 року. Отримував важливі завдання, ставши одним із найбільш надійних союзників президента Мартінеллі^[4]. Як міністр, посилив безпеку на вулицях шляхом встановлення поліційних контрольно-пропускних пунктів, що, за словами Муліно, було успішним, оскільки поліції вдалося заарештувати п'ятнадцять тисяч злочинців, які намагалися залишити Панаму^[12], хоча деякі юристи висловлювали занепокоєння^[13].

9 березня 2012 року оголосив про свою відставку з посади міністра уряду та юстиції після суперечок з директором національної поліції Панами Густаво Пересом щодо регулювання нового статуту органів безпеки держави^[14]. Однак 14 березня відкликав заяву після звільнення Переса з посади президентом Мартінеллі^[15][16]. У липні 2013 року був одним із відповідальних за врегулювання кризи північнокорейського судна Chong Chon Gang, на якому Куба перевозила військові матеріали, заховані у 250 000 мішків з коричневим цукром, але яке затримали у водах Панами^[17]. Північнокорейських членів екіпажу затримали, але згодом звільнили та депортували, окрім того, виписали штраф від Адміністрації Панамського каналу та конфіскували військові матеріали^[18].

2015 року ув'язнений за звинуваченням у вчиненні злочинів проти державного управління, але 2016 року справу закрили через процесуальні помилки^[11].

Брав участь у партійній політиці та був засновником партії «Солідарність», спочатку, обіймаючи посаду віцепрезидента, а потім президента. Згодом став другим віцепрезидентом Патріотичного союзу. 2011 року приєднався до Демократичних змін Мартінеллі, але 2019 року залишив партію. Через три роки приєднався до новоствореної Мартінеллі партії Реалізація цілей^[4].

Кандидат в президенти та віцепрезиденти

28 травня 2018 року балотувався як кандидат в президенти від Демократичних змін з метою повернення контролю над партією колишнього лідера Мартінеллі, який мав суперечки з Ромуло Ру, новим очільником партії^[19]. Однак програв праймеріз Ру, з яким потім, після кількох місяців відмови, об'єднався і підтримати його кандидатуру на виборах 2019 року^[20]. Муліно стверджував, що його альянс прагнув повернути економічне зростання, процвітання та робочі місця, чого Демократичний союз досяг за часи правління Мартінеллі, якого він також підтримував після повернення до країни^[21]. Однак Ру посів друге місце, з мінімальним відривом від Лаурентіно Кортісо^[22].

Був кандидатом у віцепрезиденти Мартінеллі на виборах 2024 року. Однак Мартінеллі усунули від участі у виборах і засудили до майже одинадцяти років ув'язнення за відмивання грошей. Мартінеллі, який лідирував у всіх опитуваннях, підтримав Муліно, а партія Реалізація цілей висунула його^[3]. Згідно з опитуванням компанії Mercado Planificado, опублікованим газетою «La Prensa», 26 % опитаних заявили, що проголосують за Муліно на виборах, що випереджало конкурентів на 16 пунктів^[3]. Після дискваліфікації Мартінеллі виборча комісія ухвалила рішення, що у бюлетені Реалізації цілей Муліно має зазначатися як «кандидат у президенти без віцепрезидента»^[23].

Муліно переміг на виборах, набравши 34,2 % голосів^[24][25]. Він переміг загалом сім інших кандидатів, серед яких його найближчим суперником був Рікардо Ломбана з Руху іншим шляхом, який отримав близько 24,6 %^[26]. Явка у 77 % стала найвищим показником з моменту припинення військового правління та відновлення демократичного уряду 1989 року^[27].

Президентство

Склав присягу президента 1 липня 2024 року^[28]. У своїй інавгураційній промові пообіцяв покласти край нелегальній міграції через Дар'єнський розрив. Також розкритикував колишнього президента Лаурентіно Кортісо за відставання економіки Панами та високий державний борг^[28].

Назвав «Панамські документи», в яких задокументовано відмивання грошей, корупцію та ухилення від сплати податків, «міжнародною містифікацією, спрямованою на підрив іміджу та конкурентоспроможності країни»^[29]. Підтримав вердикт панамського суду, який звільнив 26 обвинувачених у розслідуванні корупції, пов'язаному з цими документами^[29].

У грудні 2024 року обраний президент США Дональд Трамп розкритикував тарифи на проходження Панамського каналу як надто високі, застеріг від потенційного контролю або впливу Китаю на канал і підняв ймовірність вимоги США щодо повного та негайного повернення контролю над каналом США. Муліно негайно відкинув критику та відмовився повертати канал^[30].