Церква на честь митрополита Андрея і священномученика Климентія Шептицьких у с. Прилбичах

Церква на честь митрополита Андрея і священномученика Климентія Шептицьких — парафіяльна церква релігійної громади Української Греко-Католицької Церкви в селі Прилбичі Яворівського району Львівської області.

Церква на честь митрополита Андрея і священномученика Климентія Шептицьких (1997)
Церква на честь митрополита Андрея і священномученика Климентія Шептицьких (1997 р.)
49°53′15″ пн. ш. 23°28′15″ сх. д.
Статус	діюча
Країна	Україна
Розташування	Прилбичі Яворівський район Львівська область
Конфесія	Українська Греко-Католицька Церква
Єпархія	Львівська Архиєпархія УГКЦ
Тип будівлі	церква
Архітектор	Боднар Олег Ярославович
Закладено перший камінь	14 грудня 1997 р.
Настоятель	священник Андрій Стадницький
Адреса	вул. Андрея Шептицького, 27, с. Прилбичі, 81062
Церква на честь митрополита Андрея і священномученика Климентія Шептицьких у с. Прилбичах (Львівська область)

Історія парафії УГКЦ

Парафія Української Греко-Католицької Церкви в Прилбичах існує від давніх часів. Щодо побудови храму у Прилбичах, то у Шематизмах Перемишльської греко-католицької єпархії за різні роки є різні дані. У Шематизмі за 1928 вказується 1750 рік як будівництва прилбицького храму; у Шематизмі за 1932 р. - 1741 р., а в Шематизмі за 1934 р. - 1654 р. У Шематизмі Перемишльської греко-католицької єпархії за 1879 рік зокрема читаємо наступне:

"Будівничим церкви прилбицької мав бути, як дізнаємося з парафіяльного інвентаря, блаженної памʼяті Архієрей Шептицький [прим. Атанасій, єпископ Перемиський], котрий був власником села Прилбичі, а церква того села його молитовницею. Ознакою ймовірності цього є архієрейська митра над царськими дверима і герби по філярах стовпів жертовника" (стор. 386-387)

У найдавніших згадках парафіяльним празником було свято Собор Пресвятої Богородиці (26 грудня). Крім цього, у Шематизмі за 1928 рік теж празником згадано день святих мучеників Бориса і Гліба.

8-10 березня 1946 року у Львові відбувся Львівський псевдособор. Греко-католицький священник с. Прилбич о. Володимир Микулович не пристав на заклик приєднатися до Російської православної церкви, і 04 квітня 1946 року його було арештовано Управлінням МДБ Львівської області за видуманими звинуваченням та засуджено вироком Обласного Суду у Львові від 10 березня 1947 р. до позбавлення волі "в далеких таборах Союзу на 10 р. з конфіскацією майна". Після подання касаційної скарги ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 11 квітня 1947 року вирок було скасовано, а справу було повернуто на дорозслідування. 15 серпня 1947 року справа по обвинуваченню о. Володимира Микуловича була остаточно закрита та священника було звільнено з-під варти.

Душпастир повернувся до с. Прилбичів і продовжував своє служіння як греко-католицький священник у місцевому храмі, про що є відомості від місцевих жителів, фотографії та доповідні органів безпеки. Лише у 1951 році священник покидає своє душпастирське служіння у Прилбичах після трагічної смерті його дружини Ярослави та продовжує своє підпільне служіння у придбаному незадовго власному помешканні у Брюховичах.

Учитель історії прилбичівської школи Дмитро Бубісь у своїй книзі "Прилбичі. Крізь призму віків" написав про подальше релігійне життя у Прилбичах наступне:

"...певний час мешканці села самі збиралися на моління під керівництвом Обрамикової монахині, яка повернулася в село після ліквідації радянською владою монастирів, та інших культово досвідчених осіб. Для похоронних та деяких інших ритуалів запрошувались священники із сусідніх сіл (Підлуб, Віжомлі). Вже в 60-ті роки почали запрошувати і на деякі церковні відправи священника з Підлуб, отця Ігора Глущака ... Через деякий час священик переселився з Підлуб до Прилбич"

Після прийняття 24 серпня 1991 року Акту незалежності і створення самостійної Української держави 17 вересня 1991 року було зареєстровано статути двох релігійних громад: УГКЦ та УПЦ та прийнято рішення "передати в безоплатне почергове і рівне користування релігійним громадам культові будівлі та державне майно, що в них знаходиться, уклавши з кожною громадою конкретний договір". Дмитро Бубісь про цю міжконфесійну ситуацію у своїй книзі "Прилбичі. Крізь призму віків" написав наступне:

"Під час легалізації Української Греко-Католицької Церкви майже всі члени церковної десятки і дяк вирішили повернутися до греко-католицизму, ліквідованого у 1946 р. сталінським режимом, але отець Ігор Глущак відмовився зробити цей крок, в результаті цього почав створювати розкол громади на різні конфесії. Допомогла завершити цей розкол тодішній голова сільської Ради Шевчик Катерина. Вона організувала в Будинку культури збори громадян, на яких обрала другу церковну десятку і розкол на різні конфесії став де-факто. З цього часу міжконфесійна боротьба за церковну споруду тривала декілька років".

Незважаючи на Розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 28 березня 1994 року № 267 про те, що храм мав бути переданий в почергове користування обом релігійним громадам, релігійна громада УГКЦ так і не змогла фактично отримати можливість проводити свої богослужіння у храмі, тому було збудовано тимчасову споруду поруч з символічною могилою українським воякам.

У повідомленні Яворівської районної державної адміністрації Львівської області від 07 березня 1997 року № 228 міститься наступна інформація про подальший перебіг справи:

"...13 лютого 1997 року в приміщенні райдержадміністрації відбулася розширена нарада по питанню вирішення міжконфесійного конфлікту в селах Прилбичі та Нагачів... Запрошено було голову церковного комітету релігійної громади УГКЦ с. Прилбичі Павелка М. В. та священника даної громади о. Б. Радюка. В ході наради священник о. Б. Радюк погодився з пропозицією будівництва нового храму, оскільки існуючий є малий за розмірами і не задовільняє обидві релігійні громади".

У неділю 14 грудня 1997 року відбулося освячення хреста та каменя на місці побудови майбутнього храму за участю Преосвященного Владики Юліяна Гбура, секретаря Синоду єпископів УГКЦ. Вже наступного року з березня розпочалося спорудження храму-музею за проектом львівського архітектора Олега Ярославовича Боднара.

Опис

З початком 1998 року було закладено фундаменти та вимуровано стіни. У наступні роки, щоправда, темпи будівництва сповільнились через складність проєкту та брак коштів для фінансування будівельно-монтажних робіт. Все ж у 2001 році богослуження уже відбувалися у приміщенні майбутнього музею, обладнаго під каплицю, а з 2006 року – у самому храмі.

Впродовж років інтер’єр храму оздоблювався поетапно. Авторкою проєкту іконостасу та запрестольної ікони стала Мар'яна Леонідівна Фляк. Реалізація проєкту була здійснена нею ж спільно з батьком Леонідом Фляком. Настінний розпис у святилищі та апсиді храму належить митцям з Іконописної майстерні "Аліпій" Андрієві Комарницькому та Юрієві Вербовському.

Священнослужителі УГКЦ

Знані греко-католицькі священнослужителі, що душпастирювали на парафії с. Прилбичі:

• о. Степан Радзюкевич (1792 року народження, рукоположений 1818 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах у 1831, 1836)
• о. Андрій Положинович (1801 р.н., рук. 1834 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1842 по 1848)
• о. Омелян Паславський (1818 р.н., рук. 1843 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1849 по 1859 [у 1855, швидше за все помилково, записаний Степан Паславський])
• о. Йосиф Яновський (1821 р.н., рук. 1848 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1863 по 1870)
• о. Михайло Насальський (1817 р.н., рук. 1846 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1873 по 1879)
• о. Антоній Волос (1823 р.н., рук. 1853 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1880 до 1907)
• о. Олександр Струсевич (1863 р.н., рук. 1887 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1908 до 1914). У Перемиських єпархіяльних відомостях за 1918 р. опубліковано "Завізвання священників, що опустили свої душпастирські посади" від 5 лютого 1918 (Ч.1125). У тексті зокрема говориться наступне: "В часі російської інвазії почасти, а взаrалі від травня 1915 року, в часі повернення втікаючих після поразки російських військ, деякі душпастирі Перемишльської єпархії опустили свої душпастирські посади і, як можна здогадуватись, виїхали до Росії, і до цього часу не повернулись". Серед цих осіб згадується і о. Олександр Струсевич. Відтак 5 липня 1918 було оголошено конкурс на опорожнілу парафію у с. Прилбичах, про що знаходимо інформацію у цих ще Відомостях за 1918 р.

• о. Микола Констянтин Волошин (1884 р.н., рук. 1911 р., згадується як завідатель у Прилбичах у звʼязку з відсутністю о. Олександра Струсевича у Шематизмі 1918 р.)
• о. Володимир Котис (1882 р.н., рук. 1906 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1924 по 1930). У Перемиських єпархіяльних відомостях за 1923 р. ч. 3 міститься інформація про отримання канонічної інституції над парафією у Прилбичах о. Володимиром Котисом.

• о. Володимир Микулович (1892 р.н., рук. 1918 р., згадується як парох у Прилбичах у Шематизмах з 1932). У Перемиських єпархіяльних відомостях за 1931 р. ч. 8 оголошено конкурс на опорожнілу парафію в Прилбичах з кінцевою датою подання документів до 15 листопада 1931 р. У цих же відомостях міститься інформація про отримання завідательства над парафією у Прилбичах о. Микуловичем Володимиром (Ч. 3070).

• о. Богдан Радюк (завідатель храму в Прилбичах з 20.04.1992 по 23.06.2006, у 2008 році отримав кару великої екскомуніки)
• о. Андрій Стадницький (адміністратор з 27.12.2006, парох з 29.01.2009)
  • о. Михайло Ганяк (сотрудник з 07.03.2017 до 12.04.2018)
  • о. Михайло Нич (сотрудник з 12.04.2018 до 31.12.2021)
  • о. Андрій Побігущий (сотрудник з 08.12.2021)

Галерея

• 
  2024 рік. Фото Ольги Огородник

Джерела