Церква святого Миколая (Нахічевань-на-Дону)

Церква Святого Миколая (вірм. Սուրբ Նիկողայոս եկեղեցի) — вірменський православний храм міста Нахічевані-на-Дону. Розташовувався на розі 1-ї лінії і 1-ї вулиці Пролетарської. Церква була знесена в 1930-х роках^[1].

Церква святого Миколая
47°13′25″ пн. ш. 39°45′12″ сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Російська імперія і  СРСР , Нахічевань-на-Дону
Початок будівництва	1783
Належність	Вірменська апостольська церква
Церква святого Миколая (Нахічевань-на-Дону) (Ростовська область)
Церква святого Миколая у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Святого Миколая.

Історія

Дерев'яна церква Святого Миколая була закладена в 1781 році і освячена 10 вересня 1783 року^[2]. Це була одна з перших церков в Нахічевані-на-Дону^[3]. Вулиця, на якій знаходилася церква, отримала в її честь назва Микільської (нині це вулиця Листопадова). Через деякий час замість дерев'яної церкви звели кам'яний храм, який розташовувався на північ — на розі 1-ї лінії і 1-й Успенській вулиці (нині Пролетарської)^[1].

Храм мав три входи з чотириколонними портиками. Над головним (західним) входом височіла дзвіниця. Головний обсяг храму і дзвіницю вінчали класичні купола^[3]. В 1862 році в храмі проходив капітальний ремонт. В кінці XIX століття купола храму були замінені традиційними вірменськими восьмигранними шатрами^[3]. 28 квітня 1902 року на дзвіницю Микільської церкви був поставлений найбільший дзвін вагою 41 пудів 30 фунтів (близько 650 кг)^[1].

При храмі існував вірменський цвинтар, де були поховані багато відомих городяни: депутат Ованес Абрамян, їздив до Санкт-Петербурга за указом Катерини II, міський голова Арутюн Халибян, купець Макар Айрапетян — близький друг Мікаела Налбандяна. У 1873 році в храмі хрестили майбутнього поета Оноприоса Анопьяна. У 1883 році урочисто відзначався столітній ювілей храму^[1]. При храмі діяла парафіяльна початкова школа. У храмі була бібліотека, де зберігалися рукописні церковні книги на пергаменті^[2].

Храм був закритий на початку 1930-х років. Будівля стали поступово розбирати^[1]. Руїни храму були остаточно зруйновані після Німецько-радянської війни. На його місці побудували п'ятиповерховий житловий будинок (1-я лінія, № 56)^[3].