Зруб (архітектура)

Зруб — це один із двох типів (зруб або каркас) конструктивного вирішення при зведенні дерев'яних будівель;^[1] горизонтальне укладання колод в стінах споруди,^[2] також, техніка спорудження.^[2] Це спосіб зведення стін будинків або споруд з колод чи брусів, покладених горизонтальними рядами, і з'єднаних врубками в кутах і місцях перетинання.^[3] Це може позначати дерев'яну будівлю без підлоги, перекриттів, сходів, дверей, яка виконана з колод або брусів, покладених у кілька горизонтальних рядів, які при перетині з'єднані врубками, тобто зруби споруджується цілком з вінців. Висота будівлі може бути довільною.^[2] Протягом багатьох століть в Україні, московії та багатьох інших країнах техніка зрубу стосувалася всього, що зводилося з деревини — житлових, господарських, оборонних і культових споруд — повністю цілих городищ і ін. Найпростіша зрубна конструкція у давньоруському будівництві відома як «кліть».^[2] На відміну від дерев'яної архітектури в інших європейських країнах, більшість дерев'яних споруд в Україні будуввли в техніці зрубу, коли всі частини будівлі складалися із покладених горизонтально круглих колод або прямокутних брусів, добре припасованих один до одного. Один ряд таких колод чи брусів називали "вінцем".^[1] Хоча, як і в Західній Європі, в Україні знали й використовували також "фахверк".^[1]

Remove ads

Застосування

Узагальнити

Перспектива

Житлові будинки

Докладніше: Рублена хата

Основна сфера застосування зрубних конструкцій — житлове будівництво. Рублені будинки були звичайними у багатій лісом місцевості. У деяких мовах такий тип житла має окремі назви: рос. изба, фр. fuste (у цьому значенні відоме з 1995 р.)^[4].

З кількох з'єднаних критими переходами зрубів складалися князівські і боярські хороми.

Лазні

Хоча примітивною лазнею може бути землянка з пічкою-кам'янкою, традиційна лазня являє собою зруб із сінями-передбанником.

Криниці

Для зрубів криниць бруси називають циглі, або цямрини^[5] (від пол. cembrzyna < сер.-в.-нім. zimber — «будівельний ліс»)^[6], останнє слово вживається і щодо самих зрубів чи тільки їхніх наземних частин^[5].

Укріплення

Зрубна технологія використовувалася для будівництва веж, у ній виконували забудову городищ, споруди дитинця, і замкових укріплень — стіни складалися із порожнистих та засипаних землею городен.^[7] Зруби-ізбиці встановлювалися на муровані вежі, де грали роль машикулів і основ шатер.

Інші будови

У техніці зрубу виконували й виконують різноманітні будови: вітряки, водяні млини, водонапірні вежі, церкви, дзвіниці.

Remove ads

Заготівля матеріалу

Технологія

Узагальнити

Перспектива

Один ряд зрубу називається вінець^[8] або вінце^[9]. Як правило, вінець складається з чотирьох колод, з'єднаних на кінцях різними способами. Рідше трапляються вінці з трьох, п'яти і більше колод. Окрім того, при рубленні хат з колодяними перегородками («п'ятистінних», «шестистінних») в основні колоди вінця врубаються бокові.

У традиційній російській дерев'яній архітектурі вінці могли робити дедалі ширшими догори, утворюючи так званий повал^[10].

Зруб з оциліндрованого брусу

Рублення з лишком

При рубленні «з лишком»^{[джерело?]} («із залишком») кінці колод виступають по кутах зрубу. Цей спосіб є оптимальним з точки зору герметичності і має найкращі теплоізолювальні властивості. Розмітка пазів є відповідальною операцією, від її ретельності залежить щільність прилягання елементів. Для полегшення цієї задачі теслярі використовують спеціальний рейсмус-рисувалку (драчка, рос. черта). Щоб розмітити паз на нижній колоді, кінці рейсмуса розсувають на відстань, що відповідає радіусу верхньої. Дотикаючись одним кінцем верхньої колоди, другим прокреслюють риску на нижній колоді: спочатку з одного боку, потім — з другого.

Рублення «у чашку»

З'єднання колод «у чашку»^{[джерело?]} («в угли», «на угла», «на вугла», «в обхват», «на замок»)^[11] є найпростішим і найпоширенішим. При ньому на кінцях колод вирізають півкруглі пази («чашки»). У верхній або нижній частині колод роблять поздовжній жолоб для кращого прилягання до сусіднього вінця. Для щільнішого з'єднання проміжок між вінцями проконопачують клоччям, джутом. Існують кілька видів цього з'єднання, у всіх з них півкруглі пази можуть розташовуватися як зверху, так і знизу (останнє з'єднання відоме як «сибірська чашка»).

«Чашка в півдерева»^{[джерело?]} — найпростіший вид з'єднання «у чашку». Півкруглі пази вибирають сокирою до середини колоди, таким чином, їхня ширина дорівнює діаметру, а глибина — радіусу колод.
«Заовалений гребінь»^{[джерело?]} — спосіб з'єднання з додатковим шипом у чашці. Пази при ньому роблять не півкруглими, а фігурними — з виступом усередині. Поздовжній жолоб вибирають не у верхній, а в нижній частині колоди: з розрахунком, щоб він збігся з виступом у чашці.
«З'єднання у курдюк»^{[джерело?]} — найскладніший спосіб з'єднання «у чашку». Виступ у чашці роблять хрестоподібним, у нижній частині колоди, окрім поздовжнього жолобу, роблять два поперечних пази, що входять у хрестоподібні виступи колод вищого вінця.

Рублення без лишку

У разі з'єднання колод «без лишку» («без залишку») кінці колод не виступають на кутах зрубу, таким чином, вся довжина стовбура використовується повністю. З погляду герметичності і теплоізоляції така конструкція поступається з'єднанню «із залишком», але завдяки повному використанню матеріалу, без «мертвих» кінців цей спосіб слід визнати більш економічним.

Рублення у «лапу»^{[джерело?]}
Для рублення «у лапу» («у зуб», «на каню», «на модли»)^[11] кінці колод оброблюють у вигляді прямокутного шипа, часто з додатковими шипами і пазами. Шипи сусідніх вінців з'єднуються між собою.
Рублення у «ластівчин хвіст»^{[джерело?]}
При цьому способі шип на кінцях колод має форму «ластівчиного хвоста» (оберненої трапеції) (або «риб'ячий хвіст»), що підвищує надійність з'єднання.

Вінці рублених перегородок (наприклад, для розділення передбанника й парильні) можуть з'єднуватися з вінцями основного зрубу за допомогою Т-з'єднання. Колоди перегородки мають на кінцях шипи «ластівчин хвіст», колоди основного зрубу — трапецієподібні пази у верхній і нижній частинах.

Зруб з квадратного брусу

Як і оциліндрований брус, квадратний може з'єднуватися і «з лишком» і «без лишку».

З'єднання «з лишком»

«У півдерева» — з'єднання з допомогою прямокутних пазів, аналогічно з'єднанню «у чашку» оциліндрованого брусу.
«У курдюк» — з'єднання з допомогою прямокутних пазів з поперечним шипом

При з'єднанні «з лишком» можуть застосовуватися однобічне, двобічне і чотирибічне розташовування пазів. У першому способі пази роблять лише з одного боку (верхнього або нижнього), у другому — і зверху, і знизу, у третьому способі дерево вибирають навколо бруса, утвоюючи «шийку».

З'єднання «без лишку»
Існують багато способів з'єднання квадратного брусу «без залишку», але найпоширеніші декілька:

З'єднання встик — найпростіший спосіб. При ньому бруси просто кладуть торцями один на одного і закріплюють цвяхами або скобами. Цей спосіб прийнятний для будування легких споруд (наприклад, сараїв, госпблоків).
З'єднання «у лапу» аналогічне однойменному з'єднанню оциліндрованого брусу. На кінцях брусів роблять по два вирізи, утворюючи шип. Такий спосіб з'єднання потребує додаткового скріплення брусів цвяхами або скобами.
З'єднання на шпонках — спосіб з'єднання з допомогою шпонки. Для цього у кінцях брусів вибирають пази: одні на торцях, другі — на певній відстані від торців. Сумістивши пази, бруси з'єднують вертикальною шпонкою.
З'єднання на корінних шипах є більш надійним. Для нього в одному брусі вирізають шип, у другому — поперечний паз. Цей спосіб для надійності рекомендують доповнювати нагельним з'єднанням.
З'єднання «ластівчин хвіст» — найнадійніше. Аналогічно з'єднанню «ластівчин хвіст» для оциліндрованого брусу.

При рубленні стін з квадратного брусу часто постає необхідність зрощення двох брусів. Застосовуються такі способи поздовжнього з'єднання:

«У півдерева» — у вигляді двох прямих однобічних шипів у половину товщини бруса
Поздовжній шип на шпонках — на торцях брусів вибирають пази, які з'єднують шпонкою
Корінний шип — у торці одного з брусів роблять центральний шип, у торці другого — центральний паз
Косий замок — найскладніше із зрощень. Для нього кінці брусів зрізають навкоси, і споряджують кожен із скосів трикутним пазом.

Фундамент

При традиційному будівництві нижні вінці вкладали просто на землю, або підкладали під них камені, короткі чурбаки (традиційно хати встановляли на дубові штандари — колоди завдовжки 0,7-1 м, які вкопували в землю по кутах приміщень та дубові «щітки» — дубові поліна більшого розміру, якими вимощували всю площу між штандарами). Зараз зруб частіше зводять на фундаменті.

Дах

У традиційній архітектурі існувало кілька способів влаштовування дахів. На сході України і півдні Росії звичайною була конструкція з кількох кроков, з'єднаних разом на вершині. В інших місцях шипці дахів були рубленими, з дедалі коротших догори колод (так звані «самцеві»). На колоди щипця вкладали поздовжні лати, до них кріпили покрівлю. Зараз частіше використовують крокви з бантинами, з'єднані латами, а щипці роблять дощатими. Панівним типом перекриття на Поліссі був чоторисхилий дах під соломою (стріха), на кроквах та з усіченими у верхній частині трикутними вертикальними фронтонами — так званий «дах з причолком», «дах з причілком». Вузькі схили даху скорочені на дві третини, від верхнього до нижнього краю скороченої таким чином частини схилу, поставлена вертикальна стіна з вікном. Усю поверхню даху прошивали сніпками (куликами), зв'язаними при корені, колосом вниз, а на найнижчій ряд і роги використовували кулики, в'язані при колоссі, коренем вниз (підстрішельники, стрихачі, китиці, китачі). Інший популярний спосіб покриття — драниця (дрань, дранка) — тонкі колені дощечки, виготовлені вручну, для покриття дахів будівель, або для оббивання стін і стелі під штукатурку.

Remove ads