Чабанівський Василь Федорович

Чабанівський Василь Федорович (нар. 25 лютого 1887, Лютенька, тепер Миргородський район, Полтавська область — пом. 19 серпня 1963, м. Чикаго, США) — український військовий та громадський діяч, полковник Армії УНР, на еміграції генерал-хорунжий. Учасник визвольних змагань 1917—1921 років.

Чабанівський Василь Федорович
Капітан  Полковник  Генерал-хорунжий[1]
Загальна інформація
Народження	25 лютого 1887(1887-02-25) Лютенька, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть	19 серпня 1963(1963-08-19) (76 років) м. Чикаго,  США
Військова служба
Приналежність	Російська імперія  УНР
Вид ЗС	Армія УНР
Війни / битви	Перша Світова війна Українсько-радянська війна Друга світова війна
Командування
Старший осавул штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави 1.10.1918 — 15.12.1918 Помічник начальника розвідчого відділу штабу Лівобережного фронту військ Директорії 15.12.1918 — 25.01.1919 Начальник оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР 25.01.1919 — 18.05.1919 Отаман-квартирмейстер штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР 18.05.1919 — 7.06.1919 Т.В.О. начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР 7.06.1919 — 30.06.1919 Т.В.О. начальника штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР 25.08.1919 — 6.12.1919 Начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР 18.04.1920 — 4.05.1920 Начальник штабу столичної комендатури у м. Вінниця 4.05.1920 — 25.06.1920 Начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР 25.06.1920 — 4.08.1920 Начальник штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР 8.08.1920 — 15.09.1920 Начальник штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УHP 15.09.1920 — 5.10.1920 Начальник управи навчання війська Головного управління Генерального штабу УНР 30.09.1922 — кінець 1922
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри «Воєнний хрест» (УНР)

Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.

Життєпис

Раннє життя

Народився у с. Лютенька на Полтавщині. У 1912 році закінчив Тифліське піхотне юнкерське училище, вже за більшовиків у 1918 році — два курси Військової академії Генерального штабу. Останнє звання у російській армії капітан^[2].

Українська революція

30 липня 1918 року прибув з Радянської Росії у розпорядження Генерального штабу Української Держави. З 1 жовтня 1918 року призначено старшим осавулом штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави.

15 грудня 1918 року стає помічником начальника розвідчого відділу штабу Лівобережного фронту військ Директорії. З 25 січня 1919 року — начальник оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.

18 травня 1919 року призначено отаман-квартирмейстером штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

З 7 червня 1919 року до 30 червня 1919 року виконував обов'язки начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 1 серпня 1919 року до 25 серпня 1919 року тимчасово виконував обов'язки начальника штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.

Був учасником і залишив детальні спогади про звільнення Києва від більшовиків 31 серпня 1919 року об'єднаними силами українського війська.

6 грудня 1919 року захворів на тиф, через це він залишився у місті Мирополі.

Під час спільного наступу польських і українських військ на Київ, 18 квітня 1920 року призначений начальником оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР.

4 травня 1920 року стає начальник штабу столичної комендатури у місті Вінниця.

З 25 червня 1920 року він знову стає начальником оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. 4 серпня 1920 року у розпорядженні начальника штабу Армії УНР.

8 серпня 1920 року призначено начальником штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, а 15 вересня 1920 начальником штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

5 жовтня 1920 присвоєно звання підполковник.

З 30 вересня 1922 року — начальник управи навчання війська Головного управління Генерального штабу УНР, з одночасним присвоєнням військового звання генерал-хорунжого.

Польський період

У 1928 році Чабанівський поступив на службу контрактовим офіцером у Військо Польське в 27-ий піхотний полк у місті Ченстохова.

З 1939 року проходив службу у 81-му піхотному полку у місті Гродно. Останнє звання у польській армії — майор.

Чабанівський брав участь у Німецько-польській війні: у вересні 1939 року на чолі батальйону 2-го Гродненського полку він захищав Львів.

22 вересня 1939 року перед вступом радянських військ до Львова з дозволу польського командування виїхав з міста та дістався до Варшави, де з'явився у розпорядження уряду УНР в екзилі.

Пізнє життя

У 1943 році Чабанівський був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського Визвольного Війська.

В 1945 році Чабанівський емігрував у Німеччину, в 1950 році — у Чикаго в США^[3].

Вшанування пам'яті

У селі Лютенька вулицю Засонова перейменували на вулицю Василя Чабанівського.

Джерела

• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
• Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
• Чабанівський Василь Федорович
• Українське військо у XX—XXI столітті [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.]