Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Чарльз М. Шульц
американський коміксист і творець всесвітньо відомої серії коміксів Peanuts З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Чарльз Монро Шульц (* 26 листопада 1922 у Міннеаполіс, Міннесота; † 12 лютого 2000 у Санта-Роза, Каліфорнія) — американський коміксист і творець всесвітньо відомої серії коміксів Peanuts.
За своє життя Шульц намалював понад 17 800 комікс-стрипів і написав сценарії для телевізійних та кінопроектів Peanuts. Його внесок у мистецтво коміксу був відзначений включенням до Cartoonist Hall of Fame та найвищою цивільною нагородою Конгресу США — Congressional Gold Medal.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Дитинство та юність
Чарльз Монро Шульц народився 26 листопада 1922 року в місті Міннеаполіс (штат Міннесота)[1] і виріс у Сент-Полі на Середньому Заході США. Він був єдиною дитиною Карла Фреда Шульца зі Штендаля у Альтмарку і його дружини, норвежки Діни Бертіни (уродженої Гальверсон)[2]. Батько, Карл Фрідріх Шульц (* 1897 у Stendal[3]), був перукарем — як і пізніше батько комічного персонажа Чарлі Браун) — і мав власний салон. Малий Шульц захоплювався коміксами у газетах; серед улюблених були «Krazy Kat» Джорджа Херрімана, «Popeye» Елзі Кріслера Сегара, а також роботи Мілтон Кеніф, Рой Крейн і Дж. Р. Вільямс. Уже в першому класі він показував відмінні результати, і директор початкової школи в Сент-Полі дозволив йому одразу перейти до четвертого класу.[4] Через це він став наймолодшим у своєму класі Центральної середньої школи Сент-Пола і був досить сором’язливим і замкнутим підлітком. Дядько дав Чарльзу прізвисько «Спаркі» — на честь коня Спарк Плага з коміксу "Барні Ґуґл і Снаффі Сміт" Біллі де Бека, який дуже подобався юному Шульцу.[5]
У 1934 році дванадцятирічному Шульцу подарували собаку — чорну з білими плямами змішаної породи, яку назвали Спайк, який мав дивну звичку їсти голки й цвяхи. Саме цей пес згодом став прототипом Снупі.[6] У 1937 році Шульц вперше опублікував малюнок у коміксовій вкладці Ripley’s Believe It or Not! (Неймовірно, але факт!) — він зобразив епізод із життя Спайка, який проковтнув маленький м’яч і викинув його ввечері після порції спагеті. Ripley’s Believe It or Not! надрукував малюнок з підписом: «Мисливський пес, який їсть шпильки, цвяхи та леза, належить Ч. М. Шульцу, Сент-Пол, Міннесота» та приміткою «Намалював „Спаркі“».[7][8]
Ще один епізод зі шкільного життя Шульц згадував у «Peanuts»: його малюнки не прийняли до шкільного щорічника, і пізніше він відтворив цю ситуацію у коміксі, де Люсі просить Чарлі Брауна підписати його малюнок коня, а потім зізнається, що це був жарт.[9] Через шістдесят років у головному холі школи встановили п’ятифутову статую Снупі на знак пошани до свого знаменитого випускника. Окрім навчання в старшій школі, Шульц навчався на курсі з «малювання коміксів» в Art Instruction Schools, у Міннеаполісі.
Перші роки професійної діяльності
У 1943 році Шульца призвали до армії США. Під час базової підготовки у лютому того ж року померла його мати від раку. Він служив у 20-й бронетанковій дивізії і брав участь у бойових операціях у Франції, Німеччині та Австрії, включно зі звільненням концтабору Дахау.
Після демобілізації Шульц влаштувався на роботу в католицьке видавництво в Сент-Полі, де писав тексти для коміксового журналу Timeless Topix. Незабаром він отримав пропозицію від дистанційної школи: вдень працював у Art Instruction Schools, Inc, коригуючи роботи початкових курсів, а ввечері виконував летеринг для Timeless Topix.
У період 1948–1950 років Шульц почав надсилати свої комікси до Saturday Evening Post і продав близько 15 випусків. Він відповідав за англійські, французькі та іспанські видання Timeless Topix. Артдиректор журналу, Роман Балтес, придбав у Шульца невелику серію комікс-стріпів під назвою «Just keep laughing», присвячену групі дітей.
Колега Шульца в художній школі, Френк Вінг, який виступав його наставником, порадив зосередитися на коміксах із маленькими дітьми.[10] Так з’явився проєкт Li’l Folks, підписаний псевдонімом «Sparky». Серія невдовзі почала виходити щотижня в St. Paul Pioneers Press.
У 1950 році Шульц надіслав добірку своїх робіт до United Feature Syndicate у Нью-Йорку та підписав контракт із United Media.
2 жовтня 1950 року вийшов перший випуск Peanuts. Назва коміксу, яку обрала United Feature Syndicate, Шульцу спочатку не подобалася: він віддавав перевагу «Charlie Brown» або «Good Old Charlie Brown» («Чарлі Браун» або «Старий добрий Чарлі Браун»).[11] Перший випуск публікувався в семи газетах, а агентство сплачувало Шульцу 90 доларів США у перший місяць.[6]
Перші роки успіху
У 1951 році Шульц одружився з Джойс Гальверсон, у подружжя народилося п’ятеро дітей. Наступного року вийшов перший недільний випуск Peanuts, який на той час публікувався більш ніж у 40 газетах США. У 1952 році з’явився перший збірник коміксів.[6]
У 1958 році сім’я переїхала до Себастопола, Каліфорнія, а Шульц отримав від Єльського університету відзнаку «Cartoonist of the Year». У 1960-х роках у своїх коміксах він дедалі частіше звертався до актуальних подій, зокрема, до Рейчел Карсон, В’єтнамської війни, використання сльозогінного газу під час студентських протестів, шкільних молитов та прав ненароджених дітей. Шульц лише ставив питання, не висловлюючи власної позиції, залишаючи інтерпретацію читачеві.
Комерціалізація бренду почалася у 1960 році, коли американська компанія Hallmark Cards випустила перші листівки з мотивами Peanuts. До 1969 року обсяг продажів перевищив 50 мільйонів доларів, а в 1971 році досяг 150 мільйонів доларів.[12]
У 1962 році Шульц отримав відзнаку «Best Humor Strip of the Year» від National Cartoonists Society. Через три роки Peanuts з’явилися на обкладинці Time Magazine, а також був створений перший телевізійний анімаційний фільм Різдво Чарлі Брауна. Популярність Чарлі Брауна та його друзів зростала: солдати у В’єтнамі малювали Снупі на шоломах, а астронавти Аполлон-10 назвали командний модуль «Charlie Brown», а місячний посадковий модуль — «Snoopy».
У 1966 році помер батько Шульца, Карл.
У 1967 році на Оф-Бродвеї відбулася прем’єра мюзиклу You’re A Good Man, Charlie Brown, а у 1969 році телевізійний різдвяний спецвипуск Peanuts – Веселе Різдво зібрав рейтинг майже 50 відсотків.[13]
Пік кар’єри
Шульц розлучився з Джойс Гальверсон у 1972 році та у 1973 році одружився з Джин Форсайт Клайд. Він отримав Emmy за телевізійний спецвипуск A Charlie Brown Thanksgiving. У 1975 році, до 25-річчя Peanuts, комікс виходив у понад 1600 газетах і досягав аудиторії понад 90 мільйонів читачів; того ж року Шульц отримав ще одну Emmy за You’re A Good Sport, Charlie Brown. У 1978 році International Pavilion of Humor у Монреалі надав Шульцу звання «Cartoonist of the Year».
У 1980-х роках він був вимушений робити комікси коротшими, адже через економію виробничих витрат газетні карикатуристи повинні були вміщувати історії в три, замість чотирьох, кадри. Шульц сприймав це як виклик для розвитку сюжету на обмеженому просторі.[14]
На початку 1980-х років здоров'я Шульца погіршилося, і зрештою йому довелося перенести складну операцію шунтування. Після повного одужання він разом із Біллом Мелендесом випустили у 1983 році анімаційний фільм «Чого ми навчилися, Чарлі Браун]]?», у якому персонажі подорожують Францією та доступним дитям способом пояснюють події червня 1944 року, зокрема вторгнення на Плацдарм «Омаха». Півгодинний фільм отримав підзаголовок «Данина пам'яті» і став безпрецедентним, новаторським способом подання історії для молодої аудиторії. Фільм здобув Peabody Award.
У 1984 році Peanuts потрапили до Книги рекордів Гіннеса після передруку в 2000 газетах по всьому світу. У 1986 році Шульца було введено до Зали слави карикатуристів («Cartoonist Hall of Fame») Музею мистецтва мультфільмів (Museum of Cartoon Art).
У 1989 році вийшла авторизована біографія Шульца, написана Ретою Грімслі Джонсон: Good Grief: The Story of Charles M. Schulz.
У 1990 році Лувр у Парижі провів виставку Snoopy in Fashion, а французький уряд присвоїв Шульцу звання кавалера Ордену Мистецтв та літератури.[6] У 1992 році він отримав італійську державну нагороду, а Монреальський музей красних мистецтв відкрив виставку Snoopy, The Masterpiece («Снупі, шедевр»).
У 1993 році Шульц створив безсловесний комікс на 6 червня, де Снупі плаває біля пляжу Omaha Beach, до річниці [День Д|Дня Д]]. Цей прийом став щорічною традицією: наприклад, у 1998 році він зобразив Снупі у бойовій формі разом із Двайтом Ейзенхауером та солдатами 101-ї повітрянодесантної дивізії.[15]
До 45-річчя Peanuts у 1995 році Космічний центр Ліндона Джонсона у Х’юстоні, Техас, відкрив виставку Навколо Місяця та знову вдома: данина мистецтву Чарльза М. Шульца. У 1997 році в Карнегі-гол відбулася прем’єра музичного твору Peanuts Gallery, композитор — Еллен Тафф Звіліч.
14 вересня 1999 року Шульц оголосив про завершення творчої діяльності. 12 лютого 2000 року він помер від колоректального раку у віці 77 років. Наступного дня був опублікований його останній комікс-стріп. Шульц заповів, щоб ніхто не продовжував його роботу, за винятком художника Тома Евергарта, який з 1990 року створює великоформатні кольорові полотна з персонажами Peanuts.[16] З 2012 року, попри заповіт, з’являються нові випуски Peanuts.
17 серпня 2002 року у Санта-Розі відкрився Музей і дослідницький центр Чарльза М. Шульца, де експонуються, зокрема, його студія та декорована за проєктом Крісто і Жан-Клод собача будка.
За даними журналу Forbes, спадкоємці Шульца заробили на правах серії близько 35 мільйонів доларів США у період з жовтня 2006 по жовтень 2007; перевищили цей дохід лише померлі Джон Леннон і Елвіс Преслі.
Remove ads
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads