Черевань Олександр Вікторович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Черевань.

Олекса́ндр Ві́кторович Черева́нь (25 січня 1952). Генерал-лейтенант. Начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України (2000—2003)^[1].

Олександр Вікторович Черевань
Генерал-лейтенант СБУ
Загальна інформація
Народження	25 січня 1952(1952-01-25) (73 роки) Рубіжне Луганська область
Alma Mater	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Військова служба
Роки служби	2000—2003
Приналежність	Україна
Рід військ	СБУ
Формування	Головне управління розвідки Служби національної безпеки України

Життєпис

Народився 25 січня 1952 року в місті Рубіжне Луганської області. У 1974 році закінчив Дніпропетровський гірничий інститут.

Його трудова діяльність почалася в жовтні 1974 року на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського, де протягом року він працював інженером-конструктором проектного відділу, а в 1975—1977 роках — старшим майстром. Надалі перебував на комсомольській роботі. Зокрема: до серпня 1979 року — секретар комітету комсомолу заводу ім. Петровського, до липня 1981 року — перший секретар Ленінського райкому комсомолу м. Дніпропетровська, до лютого 1982 року — секретар з пропаганди і агітації Дніпропетровського обласного комітету комсомолу, до серпня 1983 року — другий секретар зазначеного обкому ЛКСМ України. Службу в органах державної безпеки розпочав у серпні 1983 року слухачем дворічних контррозвідувальних курсів при Вищій Червонопрапорній школі Комітету державної безпеки СРСР^[2].

Після навчання працював в Управлінні КДБ СРСР по Дніпропетровській області. У цьому регіональному органі займав посади: начальника відділення, заступника начальника відділу (м. Кривий Ріг), заступника начальника та начальника відділу по роботі з особовим складом, заступника начальника Управління Служби безпеки України^[3].

У 1991 році заочно закінчив Київський інститут політології і соціального управління.

У липні 1996 року призначений начальником Управління СБ України в Полтавській області, де він працює до серпня 1998 року^[4]. Того ж року йому присвоєно звання генерал-майора, а в 1997 році заочно закінчує Дніпропетровський державний університет.

Подальшу службу в органах державної безпеки проходить у Центральному апараті — спочатку на посаді першого заступника керівника Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю СБ України, а з березня по грудень 2000 обіймає посаду начальника цього департаменту.

У 2000 році йому присвоєно військове звання генерал-лейтенант. З грудня 2000 по липень 2003 року — начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України. Брав участь у розробці Закону України «Про розвідувальні органи України», ухваленого Верховною Радою України 22 березня 2001 року, що стало важливою подією у справі зміцнення правових засад діяльності української розвідки^[5].

Наприкінці військової служби знову на нетривалий період, з липня по жовтень 2003 року, призначений начальником вищезгаданого департаменту СБ України. У лютому 2004 року звільнений у запас.

Нагороди та відзнаки

• медаль «За бездоганну службу» II ступеня (1992),
• «За бездоганну службу» III ступеня (2003)^[6],
• «За відзнаку в службі» I ступеня,
• відомчи нагороди «Почесний знак ГУР СБ України» (2003),
• «Почесний знак Голови Служби безпеки України» (2003).