Череп Валерій Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Череп.

Валерій Іванович Череп (23 березня 1940(19400323), село Данило-Іванівка Мелітопольського району Запорізької області) — український політик. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1981—1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат України 1—3-го скликань.

Валерій Іванович Череп
Народився	23 березня 1940(1940-03-23) (85 років) с. Данило-Іванівка Мелітопольський район, Запорізька область, Українська РСР,  СРСР
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	політик
Alma mater	Криворізький національний університет (1969)
Членство	Верховна Рада України III скликання і Верховна Рада України I скликання
Посада	народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Партія	СДПУ(о)
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Заслужений будівельник України Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в родині робітника. З 1953 по 1957 рік навчався в Запорізькому будівельному технікумі.

З 1957 року — майстер управління № 2 тресту «Кривбасрудбуд» міста Кривого Рогу; виконроб, начальник дільниці будівельного управління № 16 тресту «Криворіжпівнічрудбуд» міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

До 1960 року служив у Радянській армії.

У 1960—1961 роках — начальник дільниці будівельного управління тресту «Криворіжпівнічрудбуд» міста Кривого Рогу.

У 1961—1962 роках — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Член КПРС з 1962 року.

У 1962—1964 роках — начальник дільниці тресту «Криворіжпівнічрудбуд».

У 1964—1968 роках — заступник начальника ремонтно-будівельного цеху Криворізького Центрального гірничозбагачувального комбінату; головний інженер, начальник будівельного управління «Промбуд-2» тресту «Криворіжагробуд».

У 1968—1971 роках — керуючий трестів «Криворіжіндустрбуд», а потім «Кривбасрудбуд».

У 1969 році без відриву від виробництва закінчив Криворізький гірничорудний інститут, інженер-будівельник.

У 1971—1977 роках — заступник голови виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих.

У грудні 1976 — травні 1978 року — перший заступник голови, з травня 1978 по травень 1982 року — голова правління Українського міжколгоспного об'єднання по будівництву («Укрміжколгоспбуд»).

12 травня 1982 — листопад 1985 року — Міністр сільського будівництва Української РСР.

У грудні 1985 — 1991 року — заступник голови Держагропромбуду УРСР, заступник голови Держагропромбуду — голова Украгробуду (з 25 вересня 1986 року — міністр УРСР).

Народний депутат України 1-го скликання з 03.1990 (1-й тур) до 04.1994, Білопільський виборчий округ, № 349, Сумська область. Голова Комісії з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (з 06.1990). Групи «Аграрники», «Земля і воля».

У 1991 — серпні 1997 року — голова ради Української кооперативно-державної корпорації агропромислового будівництва «Украгропромбуд».

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Білопільський виборчий округ, № 350, Сумська область. Член групи «Конституційний центр». Член (до 10.1997 — голова) Комітету з питань базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів.

У серпні 1997 — квітні 1998 року — Міністр транспорту України^[4][5].

Народний депутат України 3-го скликання з 03.1998, виборчий округ № 158, Сумська область. Член Комітету з питань будівництва, транспорту і зв'язку (з 07.1998; з 02.2000 — 1-й заст. голови); член фракції СДПУ(О) (з 05.1998). 13 грудня 2001 року Апеляційний суд м. Києва припинив депутатські повноваження.

5 червня 2001^[6] — 7 травня 2002 року^[7] — Голова Державного комітету з будівництва, архітектури та житлової політики України.

Член Вищої економічної ради Президента України (липень 1997 — листопад 2001). Член СДПУ(О) (2000—2005); член Політради СДПУ(О) (з 06.2000); член Політбюро СДПУ(О) (з 03.2003).

Обраний народним депутатом України 4-го скликання з квітня 2002 від СДПУ(О), № 13 в списку. Склав мандат у травні 2002 року у зв'язку з призначенням на посаду Голови Державного комітету України з будівництва та архітектури^[8].

7 травня 2002^[9] — 1 квітня 2005 року^[10] — Голова Державного комітету України з будівництва та архітектури.

Після 2005 року завершив політичну кар'єру. До 2021 року продовжував жити в елітній державній дачі під Києвом^[11].

Родина

Українець. Батько Іван Купріянович (1896—1941), мати Феодосія Трохимівна (1900—1985).

Дружина Людмила Миколаївна (1946) — економіст; дочка Лариса (1967) — медик; син Сергій (1974) — економіст, політичний діяч.

Нагороди

• три ордени Трудового Червоного Прапора
• орден «За заслуги» І ступеня (.03.2010)^[12]
• орден «За заслуги» ІІ ступеня (.03.2000)^[13]
• орден «За заслуги» ІІІ ступеня (.06.1997)^[14]
• орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (.08.2004)
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (.03.2000)^[15]
• Заслужений будівельник Української РСР.