Черкаський Іринарх Ювеналович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Черкаський.

Черкаський Іринарх Ювеналович (9 грудня 1869(18691209), с. Теліжинці, Таращанський повіт, Київська губернія, Російська імперія — після вересня 1941) — історик державних установ Гетьманщини, а також українського звичаєвого права. Голова редколегії першого «Російсько-українського словника правничої мови» (1926).

Іринарх Ювеналович Черкаський
Іринарх Черкаський, 1924 Іринарх Черкаський, 1924
Народився	9 грудня 1869(1869-12-09) Теліжинці, Таращанський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	після 09.1941 невідоме
Країна	Російська імперія, УНР, СРСР
Діяльність	історик права, правник
Alma mater	Київський університет
Галузь	історія права, правознавство
Заклад	Інститут української наукової мови
Черкаський Іринарх Ювеналович у Вікісховищі

Жертва сталінського терору.

Біографія

Черкаський Іринарх Ювеналович народився 9 грудня 1869 року в родині псаломника села Теліжинці Таращанського повіту Київської губернії. 1886 закінчив Уманське духовне училище, а у 1892 — Київську духовну семінарію за ІІ розрядом успішності^[1].

1897 закінчив юридичний факультет Київського університету. Працював на різних судових посадах у Києві, Умані, Луцьку, Гродно та інших містах.

З квітня 1912 — старший діловод канцелярії Державного контролю в Петрограді.

З 1917 — старший ревізор державного контролю у Києві.

З лютого 1919 — постійний співробітник Правничо-термінологічної комісії ВУАН.

З березня 1919 — лютий 1921 — секретар Правничо-термінологічної комісії ВУАН, а з листопада 1923 по лютий 1930 — голова цієї комісії.

З березня 1919 — позаштатний співробітник Комісії для виучування звичаєвого права України ВУАН.

З червня 1921 — позаштатний співробітник Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН.

1921—1922 — штатний науковий співробітник Соціально-економічного відділу ВУАН з окремим дорученням (вивчав кримінальне право Гетьманщини).

1923—1926 — заступник директора Інституту української наукової мови.

1930—1933 — штатний асистент Комісії для виучування звичаєвого права.

1934 — заарештований групою НКВД СССР.

У липні 1941 — заарештований вдруге за звинуваченням у зв'язках з націоналістичними колами і в «пронімецьких настроях».

25 вересня 1941 — направлений етапом до Новосибірська, проте туди надійшла тільки слідча справа; загинув у концтаборах ГУЛАГ СССР.

Наукова діяльність

Наукою почав займатися ще в студентські роки. Вченою радою університету він був нагороджений золотою медаллю за працю про сімейне і спадкове право у Литовських статутах.

Невдовзі після закінчення університету надрукував у львівському виданні «Часопись правнича» статтю «Спадщина в українському праві звичайному» (1899). Ряд його публікацій з'явився у виданні «Журнал министерства юстиции»: «Про повторення злочинних діянь» (1910), «Шлюбний обман», «Суперечки між судовим слідчим і прокурорським наглядом» (обидві — 1911), «Побої» (1914).

Кілька праць присвятив питанням судоустрою та судочинства Гетьманщини: «Поволання над трупом забитого» (1925), «Сліди домініального (панського) суду на Лівобережній Україні наприкінці XVII—XVIII вв.» (1926), «Судові реформи гетьмана К. Г. Розумовського» (1927), «Чи впливав Г. Теплов на гетьмана Розумовського в його управлінні Україною?» (1928).

Особливу увагу приділив дослідженню копних судів, зокрема підготував монографію «Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI—XVIII вв.» (1928, опублікував у двох випусках «Праць Комісії для виучування історії західноруського та українського права»).

Найвідомішим здобутком ученого став підготовлений під його керівництвом «Російсько-український словник правничої мови» (понад 67 000 слів, 1926). Очолював (1925) підготовку енциклопедичного словника української юридичної старовини, проте робота над ним була припинена, а зібраний матеріал втрачений.