Чечельницький Павло Георгійович

Павло Георгійович Чечельницький (2 березня 1942(19420302), Ашгабат) — український архітектор, головний архітектор Українського державного проектного інституту «Укрміськбудпроект»^[1]. Заслужений архітектор України, дійсний член Української академії архітектури.

Павло Георгійович Чечельницький
Народження	2 березня 1942(1942-03-02) (83 роки) Ашгабат
Країна	СРСР →  Україна
Навчання	Харківського інженерно-будівельного інституту
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Харків, Дніпро, Єкатеринбург, Волгоград, Кривий Ріг
Членство	Національна спілка архітекторів України
Нагороди	Заслужений архітектор України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чечельницький.

Біографія

Народився у 1942 році у місті Ашхабад, Туркменська РСР, в родині будівельників. У 1947 році з батьками переїхав до Харкова. У 1966 році закінчив архітектурне відділення Харківського інженерно-будівельного інституту. З 1970 року — член Спілки архітекторів України.

Працюючи у проектних організаціях («Харківпроект», «Харків-метропроект», «Харківархпроект», «Укрміськбудпроект»), виконав проекти багатьох житлових та громадських будівель. За сумісництвом працював у творчій майстерні «Ю. Шкодовський» і компанії «Ароф». Він є автором:

• 14 діючих станцій Харківського метрополітену, станцій метро у Дніпропетровську, Єкатеринбурзі;
• станцій швидкісних трамваїв у Кривому Розі і у Волгограді (РФ);
• 28 серій житлових будинків для масового будівництва у містах і селах Східної і Південної України;
• проектів більше 30 храмів, що збудовані або ще будуються у Харківській, Полтавській, Донецькій і Хмельницькій областях.

У 2001 році був обраний членом-кореспондентом, а у 2009 році — дійсним членом Академії архітектури України.

Відзнаки, нагороди

• Лауреат премії Ради Міністрів СРСР (1986)
• Медаль Всесоюзного Фонду Миру (1992)
• Отримав звання Заслужений архітектор України (1995)
• Двічі лауреат Творчої премії Харківського міськвиконкому (2000, 2005)
• Одержав Гран-прі у міжнародному конкурсі «Сучасне храмобудівництво» (Чернігів, 2005)