Чорний ворон. Залишенець

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чорний ворон. Залишенець (фільм).

«Чорний ворон. Залишенець» (до 2019 року друкувався під назвами «Залишенець», «Чорний ворон», та «Чорний ворон. Залишенець»)  історичний роман українського письменника Василя Шкляра, вперше виданий у 2009 році. Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської окупації наприкінці радянсько-української війни 1917—1922 рр. У той самий час коли радянська влада проводила на території Української СРР перший Голодомор. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ.^[2][3][4]

«Чорний ворон. Залишенець»

Палітурка під об'єднаною назвою "Залишенець. Чорний ворон"
Автор	Василь Шкляр
Країна	Україна
Мова	українська[прим. 1]
Тема	визвольна боротьба в Україні 1920-х років
Жанр	історичний роман
Видавництво	КСД (2009) Ярославів вал (2009)
Видано	2009
Сторінок	384
ISBN	978-966-14-0662-8
Чорний ворон. Залишенець у Вікіцитатах

За роман «Чорний ворон. Залишенець» рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року,^[5] але письменник відмовився її отримати у знак протесту проти перебування на посаді Міністра освіти України Дмитра Табачника.^[6][7]

Персонажі

• Чорний Ворон, Іван Чорновус— Повстанець, отаман, головний герой
• Ходя, Вовкулака, Біжу, Захарко, В'юн, Цокало, Карпусь, Ладим, Невіруючий Хома, Сутяга, Дикий Гриць, Василинка — останні повстанці отамана
• Тіна — кохана Чорного Ворона
• Євдося — сліпа ворожка
• Веремій — отаман (згадка про нього)
• Ганнуся — дружина Веремія
• Дося — повстанка, подруга Чорного Ворона
• полковник Гамалій — зрадник, який мав убити Чорного Ворона
• сотник Завірюха — напарник Гамалія
• Варфоломій — віруючий відлюдник, що провіщає лихо.
• Іларіон Загородній — отаман, друг Чорного Ворона
• Мефодій Голик-Залізняк — отаман, друг Чорного Ворона.
• Денис Гупало — отаман, друг Чорного Ворона
• Птіцин — чекіст, ворог Чорного Ворона.

Історія видання

Палітурка першого видання від Ярославів вал з заголовком «Чорний ворон» (2009)

Робота над романом тривала майже 13 років^[8]. Виданню роману у книжковому варіанті передувала публікація у 2008—2009 роках повної версії роману у журналі Сучасність^[9][10][11] та у листопаді 2009 року фрагменту «Суд» у газеті «Літературна Україна».^[12]

Роман вийшов одночасно у 2009 році у двох видавництвах під різними назвами. Під назвою «Чорний ворон» роман вийшов наприкінці 2009 року у київському видавництві «Ярославів Вал» й практично одночасно під назвою «Залишенець» — у харківському видавництві «КСД».^[13] Подальші перевидання книги у видавництві КСД були під об'єднаною назвою «Залишенець. Чорний ворон».

Сюжет

В основі сюжету романа війна Холодноярської республіки — чотирирічного державного утворення, що стало осередком спротиву радянській владі на Правобережній Україні. Під проводом різних отаманів холодноярські повстанці борються з більшовицькою армією. Головний герой роману, один з останніх отаманів Холодного Яру, «залишенець» Чорний Ворон — обдарований військовий керівник, боєць, месник, закоханий у таємничу жінку на ім'я Тіна.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена, щоб вбити у пам'яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.^[14]

Реакція

Рецензії літкритиків

Літературні критики загалом дуже позитивно оцінили роман.^{[15][16][17][18][19]}

Наклад

У 2009 перший наклад у 18 тисяч примірників було розкуплено за тиждень. До березня 2011 року, тобто за два роки продажів, загальний наклад роману, за даними видавництво КСД, сягнув 47 тис.^[20] Хоча після скандалу з відмовою Шкляра від Шевченківської премії через міністра освіти українофоба Дмитра Табачника, наклад вже у квітні 2011 року сягнув 100 тис. примірників,^[21] а до вересня 2011 року зріс вже до 110 тис. примірників (без урахування накладу книги у видавництві Ярославів вал).^[22]

У середині 2012 року стало відомо, що сукупний тираж книги перевищив 150 тисяч;^[23] цю ж саму цифру у 150 тис. Шкляр озвучив знову у 2015 році в інтерв'ю журналу «Країна».^[24] Наприкінці 2017 року стало відомо, що наклад роману вже подолав позначку у 300 тисяч примірників.^[25]

Нагороди

Роман отримав кілька літературних премій:

• переможець конкурсу Всеукраїнського рейтингу «Книга року 2009» (президент Костянтин Родик),
• переможець премії «Айстра»,
• переможець в номінації «Найкращий історичний роман» конкурсу «Ярославів вал» Ліги українських меценатів.^[26]

Шевченківська премія

У лютому 2011 р. Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка за роман «Залишенець. Чорний ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури. 4 березня 2011 року Василь Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича з заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».^[27] У невдовзі потому оприлюдненому указі тодішнього Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василя Шкляра не згадано.^{[28][29][30][31]} Подальша доля премії залишається невідомою.

З ініціативи Юрія Андруховича 17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.^[32]

Екранізації

Докладніше: Чорний ворон (фільм)

На початку 2016 року на мистецькому фестивалі «Ї» в Тернополі Василь Шкляр повідомив, що у 2016 році розпочнуться зйомки повнометражного фільму «Чорний ворон». За словами Шкляра, художній фільм матиме прокатну та телевізійну версії і зніматися він буде командою 1+1 production.^[33] Згодом телеканал 1+1 повідомив що на додачу до повнометражного фільму буде також створено 4-х серійну серіальну версію.^[34].

Видання

Друковані видання

Найзнаковіші друковані видання:

• Василь Шкляр. Чорний Ворон. Київ: Ярославів Вал, 2009. 352 стор. ISBN 978-966-2151-25-1 (Українська Кліо)
• Василь Шкляр. Залишенець. Харків: КСД. 2009. 384 стор. ISBN 978-966-14-0662-8 (Зірки української прози)
• Василь Шкляр. Залишенець. Чорний Ворон. Харків: КСД. 2014. 432 стор. ISBN 978-966-14-7839-7
• Василь Шкляр. Чорний ворон. Залишенець Харків: КСД. 2019. 432 стор. ISBN 978-617-12-6106-8

Аудіокниги

У липні 2011 року Мистецька агенція «Наш Формат» випустила аудіокнижку «Залишенець». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.

Переклади іноземними мовами

Станом на 2016 рік, роман Василя Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» було перекладено англійською, португальською та словацькою.^[35][36]

• (англійською) Vasyl Shkliar. Raven. Translated from Ukrainian by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj. 2013. London: Aventura Ebooks Ltd. ISBN 978-1-909087-72-9^[37]
  • (передрук) Vasyl Shkliar. Raven's Way. Translated from Ukrainian by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj. 2015. London: Kalyna Language Press Ltd. ISBN 978-0-993197-20-8^[38]
• (словацькою) Vasyľ Škľar. Čierny havran. Preložené z ukrajinčina: Vladimír Čerevka; verše prebásnila, doslov napísala a vysvetlivky zostavila Nataša Ďurinová. Bratislava: Ikar. 2013. 392 st. ISBN 978-80-551-3544-1^[39]
• (португальською) Vassel Scliar. O Corvo Negro. Traduzido de Ucraniano: Emílio Gaudeda. São João-Curitiba-Paraná: Editora Íthal , 2015. 345 p. ISBN 978-85-61868-96-3.^[40]

Фрагмент роману мовою есперанто, здійснений Віктором Паюком, вийшов у листопадні 2011 року у журналі Ukraina Stelo.

Див. також

• Холодний Яр (роман)

Зауваги

1. в романі також присутня невелика кількість російської мови; російською в оригіналі подано, наприклад, офіційні документи-доноси тощо; детальніший про це у науковій роботі Василя Загороднюка^[1]