Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Чорноріччя
віддалена частина Севастополя, колишнє село З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Чоргуна (кримс. Çorğuna, Чоргунь, після 1945 року також Чорноріччя) — віддалена частина Севастополя, колишнє село.[1] З 1962 року не має статусу окремого населеного пункту, у складі Балаклавського району Севастопольської міськради.
З 7 вересня 2023 року місцевість передана до Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, однак, вона досі не має статусу окремого населеного пункту.[2][3][4]
Remove ads
Географія
Розташоване на півночі району, приблизно за 5 км на північ від Балаклави. Знаходиться в долині річки Чорної, біля західного кінця Чорноріченського каньйону, при впаданні приток: Ай-Тодор праворуч і Сухої річки — ліворуч. Через село проходить регіональний автошлях Т 0105, найближчий район — Хмельницьке за 1,5 км на південний захід.[5]
Історія
Узагальнити
Перспектива
На околицях Чоргуни відомі таврські поховання, стоянки епохи бронзи, що належали Кизил-кобінській культурі, знахідки римських часів. За висновками кримського історика та археолога Євгена Веймарна, скіфо-сарматське поселення на місці Чоргуні існувало вже у V столітті.
Перша вірогідна згадка про поселення в Готії (Феодоро) як про фортецю Брозоні (Brozoni) міститься в листі від 9 липня 1434 року генуезького політика Карло Ломелліно. Припускається, що землями володів один із синів мангупського володаря Олексія I. У сучасному центрі села існував невеликий православний храм, імовірно, збудований до османського завоювання.
Після османського завоювання Феодоро у 1475 році село увійшло до складу Мангупського кадилика Кефенського санджака. З 1498 року Чіргун фігурує в османських податкових відомостях (джизйє дефтера) — того року тут було 25 домоволодінь. У 1520 році в селі проживало 25 православних сімей (143 особи) та 6 мусульманських сімей (30 осіб). До 1634 року кількість християнських домівок скоротилася до 10, а у 1662 році всі жителі вже були мусульманами.
Зникнення християнського населення, ймовірно, було спричинене міграційними процесами та відтоком населення до земель Кримського ханства, а також заселенням мусульман із санджаків Східної Анатолії та земель хана.
Турецький мандрівник Евлія Челебі, який відвідав Чоргунь у 1666 році, описав його як село з садами, виноградниками, 150 будинками, соборною мечеттю та лазнею. Він також згадав про великі будинки з баштами, залізними воротами та підйомними мостами. Згідно з Османським реєстром земельних володінь 1680-х років, у 1686 році Чургуна входив до Мангупського кадилика, де згадується 61 землевласник (з них 3 іновірці), які володіли 2117 дьонюмами землі.
Після приєднання до Кримського ханства (1774) село увійшло до складу Бахчисарайського каймаканства, де у 1784 році фігурувало як Джургані.
Після анексії Криму Росією у 1783 році село було віднесено до Сімферопольського повіту. На 1785 рік у Чоргуні налічувався 41 двір і 56 чоловіків. У 1786 році верхня частина поселення була пожалувана відомому досліднику Карлу Габліцу і отримала неофіційну назву Карлівка (Нижній Чоргунь).
У 1802 році Чоргун став центром Чоргунської волості Сімферопольського повіту. За відомістю 1805 року, в селі числилося 62 двори, 293 кримських татар та 65 чінґєнє.
У 1835 році між Карлівкою та Чоргунем було розпочато будівництво Севастопольського водогону, в рамках якого зведено плотину та акведук через річку Чоргуна, що зберігся до наших днів.
Під час Кримської війни (1853–1856) в Чоргуні розміщувалися сардинські війська, а 4 (16) серпня 1855 року тут відбулася знаменита Чорноріченська битва.
Згідно зі «Списком населених місць Таврійської губернії 1864 року», Чоргун (Джоргун, Карлівка) був власницьким татарським і російським селом із 55 дворами, 270 жителями, 2 мечетями, поштовою станцією та водяним млином. На 1897 рік у селі проживало 948 осіб, з них 682 кримських татарина та 259 православних.
На початку XX століття село поділялося на Юхари-Маале та Ашаги-Маале, в яких діяли дві мечеті та татарська і російська земські школи.
Після встановлення радянської окупації в Криму (1921) Чоргун увійшов до Севастопольського, а потім до Балаклавського району. З 1922 по 1923 рік був центром Чоргунського району. За Всесоюзним переписом 1926 року, в селі Чоргун, центрі сільради, налічувалося 238 дворів і 1079 мешканців, з них 686 кримських татар, 228 росіян, 127 українців та 26 греків.[6]
У 1929 році в селі організовано колгосп «12 років Жовтня», а в 1930 році Чоргун увійшов до Балаклавського кримськотатарського національного району.
18 травня 1944 року, кримські татари були депортовані до Центральної Азії. Внаслідок бойових дій у селі було зруйновано або пошкоджено більшість будинків. У серпні-вересні 1944 року в район почали прибувати переселенці з Воронезької та Сумської областей РСФСР.
Указом від 21 серпня 1945 року село Чоргунь було перейменоване на Чернореченське, а сільрада — на Чернореченську. У 1957 році села району були передані в підпорядкування міській раді Севастополя та позбавлені статусу окремих населених пунктів.
З 2023 року Чорноріччя передано до Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, але досі не має статусу окремого населеного пункту.[7][8]
У селі є два відомі об'єкти, що приваблюють туристів — це середньовічна вежа та недобудований залізничний міст.[9]
Remove ads
Чоргунська вежа
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads