Шарохін Михайло Миколайович

Шарохін Михайло Миколайович (рос. Шарохин Михаил Николаевич, 23 грудня 1898, село Івановське, Російська імперія — 19 вересня 1974, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський генерал-полковник (1945), Герой Радянського Союзу (1945).

Шарохін Михайло Миколайович
рос. Шарохин Михаил Николаевич
Народження	11 (23) грудня 1898  с. Івановське, Данилівський район, Ярославська губернія, Російська імперія
Смерть	19 вересня 1974(1974-09-19) (75 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Рід військ	Кіннота, піхота
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1918-1960
Партія	КПРС
Звання	Генерал-полковник
Командування	37-ма армія (СРСР), 57-ма армія (СРСР)
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За оборону Москви» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Біографія

Початкова біографія

Народився в селянській родині. Учасник Першої світової війни, із 1918 року служив у Червоній армії, брав участь у Громадянській війні в Росії, воював з басмачами, командував кавалерійським ескадроном.

У 1920-ті роки служив у кавалерії. Командував ескадроном і кулеметним взводом. У 1936 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, після чого був переведений у військово-повітряні сили начальником штабу, а згодом і командиром авіаційної бригади. У 1939 році закінчив Академію Генерального штабу РСЧА, після чого був направлений на службу в Оперативне управління Генерального штабу. У 1940 році очолив близькосхідний відділ Оперативного управління Генерального штабу. У травні 1941 року координував проведення військових навчань у Середньоазійському військовому окрузі.

Німецько-радянська війна

Із початком німецько-радянської війни генерал Шарохін був призначений заступником начальника Оперативного управління Генерального штабу, а згодом став заступником начальника Генерального штабу. На цих посадах брав участь в обороні Москви.

У лютому-серпні 1942 року — начальник штабу 3-ї ударної армії. У серпні-жовтні 1942 року — начальник штабу Північно-Західного фронту. У жовтні 1942 — липні 1943 року — начальник штабу Волховського фронту. Відзначився під час прориву блокади Ленінграда, за що був нагороджений орденом Кутузова 2-го ступеня.

Із серпня 1943 по жовтень 1944 року — командувач 37-ї армії. Брав участь у форсуванні Дніпра, Одеській, Яссько-Кишинівській та інших операціях. Із жовтня 1944 року і до кінця війни командував 57-ю армією, яка воювала в Угорщині та Австрії. За успішні бойові дії 28 квітня 1945 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу^[1].

Післявоєнний період

Після війни генерал-полковник Шарохін служив у Генеральному штабі. У 1953—1957 роках був начальником Управління вищих військово-навчальних закладів. Із 1957 року був військовим консультантом Міністерства оборони СРСР, із 1958 року — консультант Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Із 1960 року — у відставці. Жив у Москві, там же помер і похований на Новодівичому цвинтарі^[2].

Військові звання

• Капітан (1935)
• Майор (1936)
• Полковник (1938)
• Комбриг (5 квітня 1940)
• Генерал-майор (4 червня 1940)
• Генерал-лейтенант (21 травня 1942)
• Генерал-полковник (19 квітня 1945)

Нагороди

Герой Радянського Союзу (28 квітня 1945), три ордени Леніна, чотири ордени Червоного Прапора, орден Суворова 1-го ступеня, орден Богдана Хмельницького 1-го ступеня, орден Кутузова 2-го ступеня, орден Червоної Зірки, медалі «За оборону Ленінграда», «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною», «XX років РСЧА» та ювілейні медалі, нагороди Югославії, Румунії та Болгарії.