Шевченко Григорій Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевченко.

Шевче́нко Григо́рій Іва́нович (нар. 1781(1781)^[1] — пом. 21 березня (2 квітня) 1825)^[2] — український селянин-хлібороб, стельмах і чумак, батько поета, художника та громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка.

Шевченко Григорій Іванович
Народився	1782
Помер	21 березня (2 квітня) 1825  Кирилівка, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	селянин
Знання мов	українська
Суспільний стан	кріпак
Батько	Шевченко Іван Андрійович
У шлюбі з	Шевченко Катерина Якимівна
Діти	Шевченко Тарас Григорович, Шевченко Йосип Григорович, Шевченко Микита Григорович, Красицька Катерина Григорівна, Бойко Ярина Григорівна і Шевченко Марія Григорівна

Життєпис

Походження і родина

Батько Григорія — Іван Андрійович. Малюнок Тараса Шевченка. Олівець, травень 1843 р.

Григорій народився близько 1782 року в селі Кирилівка (нині — Шевченкове, Звенигородський район Черкаської області) у родині Івана Андрійовича Шевченка (1756—1849) та його дружини Агрипини Сергіївни (1758—1801). Був старшим серед семи дітей^[1].

Після Другого поділу Речі Посполитої Правобережна Україна, в тому числі і с. Кирилівка, була окупована Російською імперією. Після окупації більшість населення було закріпачене, в тому числі і родина Шевченків. Тож майже все життя Григорій Іванович був селянином-кріпаком.

3 (15) листопада 1801 року в селі Моринці, у церкві Св. Івана Богослова, 19-річний Григорій одружився з 16-річною Катериною Якимівною Бойко, дочкою селян Якима Омеляновича Бойка і Параскеви Іванівни з села Моринці.

Подружжя мешкало у селі Кирилівка Звенигородського повіту Київської губернії, у хаті батька Григорія — Івана Шевченка.

Тут народилися:

• Катерина (20 листопада (2 грудня) 1804(18041202) — 11 (23) липня 1848);
• Параска (16 (28) жовтня 1806(18061028)—16 (28) квітня 1807);
• Марія (30 березня (11 квітня) 1808(18080411)—12 (24) лютого 1810).

Через дев'ять з половиною років після одруження подружжя переселилося у хату кріпака Федора Савовича Копія в с. Моринці, якого в цьому ж році поміщик Енгельгардт віддав у рекрути.

Тут народилися діти:

• Микита (16 травня (28 травня) 1811(18110528) — 25 січня (6 лютого) 1878);
• Тарас (25 лютого (9 березня) 1814 — † 26 лютого (10 березня) 1861).

Через постійне переслідування родини Шевченків з боку Копія, який втік з москалів і почав погрожувати Григорію Івановичу за те, що той мешкав в його хаті, у 1815 році родина повернулася до Кирилівки в хату Івана Андрійовича Шевченка, а згодом у хату, куплену в П. Тетерюка за 200 рублів «асигнаціями»^[1].

Тут народилися діти:

• Ярина 12 (24) травня 1816 — † 26 січня (7 лютого) 1865);
• Марія (26 січня (7 лютого) 1819 — † 1 (13) січня 1842) — осліпла в 3 роки, жила у брата Микити;
• Йосип (8 (20) квітня 1821 — † бл. 1878).

З усіх дітей збереглися лише могили старшої доньки Катерини в селі Зелена Діброва та сина Тараса в Каневі. Інші могили дітей Григорія і Катерини були знищені при будівництві сільськогосподарського технікуму в с. Кирилівка (Шевченкове).

20 серпня (1 вересня) 1823 року померла 38-річна дружина Катерина. Григорій залишається один з 5 дітьми, старша дочка Катерина на цей момент вже вийшла заміж за Антона Красицького і мешкала з чоловіком в с. Зелена Діброва.

Другий шлюб

Через 47 днів після смерті дружини 7 (19) жовтня 1823 року Григорій Шевченко одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко з Моринців. У неї було троє дітей від першого шлюбу, які стали зведеними братом і сестрами дітям Григорія Івановича: Степан (1814 р.н.), Євдокія (1817 р.н.), Оксана (1819 р.н.).

Про життя Григорія з другою дружиною біограф О. Кониський зазначав:

«Порадившись з батьком Іваном, Григорій взяв з Моринець вдову Оксану Терещенчиху з трьома дітьми Оксана віком була ровесниця Григорію, вдачі суворої, сварливої. В родину свого другого чоловіка не принесла вона кохання тихого да життя спокійного; не заступила вона сиротам Шевченка рідної матері. Навпаки — з нею прийшла така сварка, така колотнеча, що справді, в хаті стало «неначе в пеклі»[3].

У другому шлюбі 22 липня (3 серпня) 1824 року народилася донька Марія, яка померла 25 березня (6 квітня) 1825 року. В записі про смерть 9 місячної Марії вказана причина смерті — натуральна.

Освіта та діяльність

Григорій умів читати церковнослов'янською. Олександр Лазаревський зазначав:

«Батько Тараса Григоровича був грамотний і для свого середовища досить начитаний; розповідь його відзначалась релігійним характером; він любив переказувати житія святих і всіляких подвижників благочестя»[4].

Основною працею було хліборобство. Також працював стельмахом (майстром із виготовлення возів), іноді чумакував — возив товари до великих міст, зокрема Києва та Одеси. У таких подорожах його часто супроводжував малий Тарас. Про одну з таких мандрівок поет згодом згадав у поемі «Наймичка».

Останні роки життя і смерть

Могила Григорія Шевченка в селі Шевченковому, колишній Кирилівці. Нині на території Шевченківського коледжу

21 березня (2 квітня) 1825 року у віці 43 років Григорій Іванович «не витерпів лихої долі, умер на панщині» у с. Кирилівка. Похований на сільському цвинтарі. Могила збереглася до наших днів.

Перед смертю батько залишив відоме передбачення:

«Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його мов наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе»[5].

Хата і двір Григорія Шевченка

Хата Григорія Шевченка в Кирилівці. Малюнок 1843 р.

Реконструйована батьківська хата, де поет провів своє дитинство. Знаходиться на території Національного історико-культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»

Про батьківську хату Тарас Шевченко згадує в повісті «Княгиня», написаній ним на засланні:

«…Передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем; а около хаты, на прычилку, яблоня с краснобокими яблоками, а вокруг яблони цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки А у ворот стоит старая развесистая верба с засохшею верхушкою; а за вербою стоит клуня, окруженная стогами жита и разного всякого хлеба; а за клунею,по косогору, пойдет уже сад, за садом — левада; а за левадою — долина, а в долине тихий, едва журчащий ручеек, уставленный вербами и калиною и окутанный широколиственными, темно-зелеными лопухами»[6].

Саме в цій невеличкій хаті наприкінці свого життя мешкав Григорій Іванович з дружиною Оксаною і 9 дітьми (5 дітей від першої дружини, троє дітей від першого шлюбу Оксани Антонівни і їх спільна дочка Марія).

Про розміри самої хати пише біограф О. Кониський:

«Хата Шевченкових батьків, як знати по останкам печища і ін., що я бачив р. 1892, була невеличка, звичайна хата убогого селянина, ступнів 7–8 в довжину, до ступнів шести завширшки»[3].

Тобто хата була приблизно 6×4,5 м (1 ступінь = 0,7 м), площа такого будинку складала всього 27 м². Також треба зважити, що селянська хата тільки наполовину складалася з житлової площі (покої), а інша (комора) використовувалася для худоби і зберігання харчів та іншого цінного реманенту.

Хата ця в другій половині ХІХ ст. згоріла і на її місці був встановлений пам'ятний камінь з написом «Тут була хата Тараса Гр. Шевченка».

Портрет Григорія Івановича Шевченка

Один із найзагадковіших і ціннісних рисунків, пов'язаний із дитинством і родиною Кобзаря — це ймовірний портрет його батька, Григорія Івановича Шевченка.

Цей малюнок виконаний тушшю на папері (розміри 13,8 × 5 см). Його датують 1829—1830 роками, коли молодий Тарас навчався у Вільно. Саме там і було знайдено цей портрет.

Під малюнком чорнилом зроблено напис не відомою особою: «Се мій батько». Цей напис став головною підставою вважати малюнок портретом Григорія Івановича Шевченка, виконаним його сином — майбутнім художником і поетом Тарасом Шевченком.

Також на звороті або під малюнком зберігся напис олівцем пізнішого походження: «Rys. Taras Szewczenko» (тобто: «Мал. Тарас Шевченко» польською мовою).

Портрет був вирізаний і наклеєний на білий картон, імовірно для збереження чи оформлення. У ХХ столітті він зберігався в приватних колекціях у Вільно, а згодом став музейною цінністю.

Уперше публічно малюнок було представлено на Шевченківській виставці у Львові у 1920 році. Зараз цей експонат зберігається в Національному музеї у Львові (інв. № 17071)^[7].

Спадщина

Григорій Іванович Шевченко залишив по собі пам'ять як добрий батько, сумлінний трудівник, людина хороша й релігійна. Його вплив, хоч і непрямий, сформував характер і духовний світ Тараса Шевченка. Реконструйована хата і могила Григорія є частиною Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» в с. Шевченковому.