Шевчук Олександр Андрійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевчук.

Олександр Андрійович Шевчук (10 серпня 1921, с. Бараші Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії — 2012, Санкт-Петербург) — російський письменник, член спілки письменників Росії.

Шевчук Олександр Андрійович
Народився	10 серпня 1921(1921-08-10) або 20 серпня 1921(1921-08-20)[1]  Бараші, Коростенський повіт, Волинська губернія, Українська СРР
Помер	2012 або грудень 2011[1] (90 років)  Санкт-Петербург, Росія
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	письменник
Знання мов	російська
Мова творів	російська
Жанр	військова тематика
Брати, сестри	Шевчук Василь Андрійович
Учасник	Друга світова війна
Нагороди	Премія імені Валентина Пікуляd

Життєпис

Народився Олександр Андрійович 20 серпня 1921 року на хуторі в урочищі Торчин^[2] села Бараші Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії у селянській родині. У 1933 році, після страшного голодомору, разом з родиною переселяються у село Петровське Псковської області. Тут пройшли юнацькі роки Олександра.

У 1937 році Олександр разом з родиною повертається у Бараші. Пізніше переїжджає до Коростеня, де влаштовується на будівництво гідроелектростанції. Після цього працює у локомотивному депо станції «Коростень».

У 1940 році Олександра Андрійовича призивають на військову службу, яку проходить на Балтійському флоті.

Учасник бойових дій в період німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Служив сигнальником на сторожовому катері МО-201 і на інших кораблях Балтійського флоту.

Тяжко поранений, нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня, медаллю «За відвагу» та іншими.

Після війни знову працював на будівництві та річному транспорті. Закінчив Літературну студію при ЦК ВЛКСМ України.

За покликом душі і серця повертається на північ, в ті місця, де пройшли головні віхи життя: флот і війна — в Ленінград. Там залишався до останніх днів свого життя.

Помер у 2012 році у Санкт-Петербурзі.

Творчість

У 1956 році у Києві вийшла перша книга віршів «Море шумить». Потім було багато публікацій в журналах «Райдуга», «Аврора», в різних газетах. В 90-х роках побачили світ декілька збірок віршів та прози.

З 1997 року Олександр Андрійович став членом Союзу письменників Росії. У 2001 році йому присудили премію імені В. С. Пікуля з врученням золотої медалі.

Одна з його книг «Вмирати не маю права» видавалася тричі, останнє видання вийшло у 2010 році.

Інші публікації

• Вид с Касьяновой горы: Стихи. — 1991;
• Я в такие времена: Стихи. — 1995;
• Боевая тревога. — 1993;
• Мы и они. — 1996;
• Ты — гуцул, и я — гуцул: Стихи. — 1997;
• Сюжеты. — 1998;
• Жестоко днесь… горим и тонем. — 1999;
• Одиннадцатая навигация. — 2000;
• В трехколесном году. — 2000;
• Здравствуй, Ладога: Док. повесть. — 2001;
• Мой самый младший брат: Повесть. — 2002.

Родина

Молодший брат Василь — відомий український письменник.