Ширма Григорій Романович

Григорій Романович Ши́рма (нар. 20 січня 1892, Шакуни — пом. 23 березня 1978, Мінськ) — білоруський радянський хоровий диригент, фольклорист і музично-громадський діяч.

Ширма Григорій Романович
Зображення
Основна інформація
Дата народження	8 (20) січня 1892
Місце народження	Шакуниd, Пружанський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Дата смерті	23 березня 1978(1978-03-23) (86 років)
Місце смерті	Мінськ, Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Поховання	Східне кладовище
Громадянство	Російська імперія  Польська Республіка  Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Професії	публіцист, літературознавець, диригент, композитор, музикознавець
Освіта	Q6527653?
Псевдоніми	Р. Баравы і Вучыцель
Членство	СП СРСР, Спілка композиторів СРСР, Білоруське наукове товариство і Товариство білоруської школи
Партія	КПРС
Нагороди
Файли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ширма.

Біографія

Народився 8 [20] січня 1892(18920120) року в селі Шакунах (нині Пружанський район Берестейської області, Білорусь). За національністю білорус^[1]. У 1918 році закінчив Седлецький учительський інститут.

З 1926 року викладав у білоруській гімназії, керував професійними і самодіяльними хорами у Вільнюсі, упродовж 1928—1937 років був секретарем прогресивної культурно-просвітницької західнобілоруської організації «Товариства білоруського шкільництва». Двічі був заарештований польською владою.

Після возз'єднання Західної Білорусії з БРСР, у 1940 році організував та до 1970 року очолював Державну академічну хорову капелу БРСР (спочатку — Білоруський ансамбль пісні та танцю, з 1950 року — Державний хор БРСР, з 1978 року — імені Ширми). Член КПРС з 1959 року. З 1966 року очолював правління Спілки композиторів Білоруської РСР. Обирався депутатом Верховної Ради Білоруської РСР 4—9-го скликань.

Жив у місті Мінську. Помер 23 березня 1978 року. Похований на Східному (Московському) цвинтарі у Мінську^[1].

Творчість

З 1910 року розпочав збирати та вивчати білоруські народні пісні. Записав понад 2000 наспівів, що представляють типові жанри та мелодичний стиль білоруської народної музики. Основна частина його записів опублікована в складених ним збірках:

• «Білоруські народні пісні» (1929);
• «Наша пісня» (1938);
• «Двісті білоруських народних пісень» (1958);
• «Білоруські народні пісні» (томи 1—4, 1959—1976).

Залучав білоруських, а також російських, українських, литовських композиторів до створення художніх обробок білоруських народних пісень.

Протягом 1971—1973 років підготував публікацію 2-х томів хорових обробок із репертуару Державної академічної хорової капели БРСР. Виступав як музичний публіцист. Автор книги «Пісня — душа народу», Мінськ, 1976 (біл.).

Відзнаки

• Герой Соціалістичної Праці (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 2 лютого 1977 року; за великі заслуги у розвитку радянського музичного мистецтва; медаль «Серп і Молот» № 18 735);
• Нагороджений двома орденами Леніна (27 жовтня 1967, 2 лютого 1977; № 426 919), орденами Жовтневої Революції (2 липня 1971), Трудового Червоного Прапора (10 лютого 1962), «Знак Пошани» (1940), медалями^[1];
• Лауреат Державної премії Білоруської РСР (1966, 1974);

почесні звання СРСР

• Заслужений діяч мистецтв Білоруської РСР з 1946 року;
• Народний артист Білоруської РСР з 1949 року;
• Народний артист СРСР з 25 лютого 1955 року.

Вшанування пам'яті

Меморіальна дошка у Вільнюсі.

• Ім'я Григорія Ширми носять заснована ним Державна академічна хорова капела Білоруської РСР, Пружанська дитяча школа мистецтв, Берестецський державний музичний коледж, Мінська дитяча музична школа мистецтв № 8, мала зала Білоруської державної філармонії;
• Його іменем названі вулиці у Пружанах, Мінську і Речиці;
• У Пружанах відкрито музей Григорія Ширми, у середній школі № 150 Мінська з хоровою спеціалізацією йому присвячено експозицію;
• Меморіальні дошки встановлені на будинках, де він жив, у Вільно, Гродно, Мінську (будинок № 19 по вулиці Радянській);
• У 1991 році видано художній маркований конверт, присвячений диригенту;
• Йому присвятив вірш Ніл Гілевич — «Серце дядька Григорія».