Шовковична, 14

Особняк Шестакова — будинок у палацовому стилі на Шовковичній вулиці, 14. Характерний зразок садибної забудови Липок на початку XX сторіччя.

Шовковична, 14
50°26′39″ пн. ш. 30°31′56″ сх. д.
Статус	пам'ятка архітектури (охоронний номер 133)
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	неоренесанс
Будівництво	1911
Відомі мешканці	Микита Хрущов
Адреса	Шовковична вулиця, 14
Шовковична, 14 (Київ)
Шовковична, 14 у Вікісховищі

Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року садиба внесена до обліку пам'яток архітектури (охоронний номер 133)^[1].

Історія ділянки

Парадний вхід. Фото 1930-х років

У 1880-х роках сусідній із садибою генерал-губернатора маєток займав площу 1,76 гектар й об'єднував сучасні ділянки № 12-18. Власницею була дружина колезького секретаря Уляна Санковська. На території маєтку розташовувались одноповерховий дерев'яний будинок із 12 кімнатами, а також флігелі, стайні, каретні й оранжерея^[2]. 19 квітня 1885 року за дарчою власником ділянок № 10, 12 і 14 став колезький асесор, доктор медицини Леонід Іванович Куцевол-Артемовський. Станом на 1893 рік у маєтку був сад на 500 фруктових дерев, а також шість столітніх лип. До садиби провели водогін й облаштовано два фонтани^[3].

Забудова ділянки

1906 року нащадки доктора розпродали садибу. Ділянку № 14 придбав цукропромисловець Михайло Петрович Шестаков, директор-розпорядник цукроварень Федора Артемійовича Терещенка, з племінницею якого (Софією Куксіною) він був одружений.

1912 року на замовлення власника спорудили садибний будинок, авторство якого приписують архітектору Роберту Мельцеру^[4].

1916 року Шестаков продав особняк дочці Федора Терещенка графині Наталі Уваровій, власниці сусідньої ділянки № 16^[5].

У 1919 року приміщення особняка займав Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини.

1922 більшовики остаточно націоналізували особняк. У 1926 році в будинку розмістилася кафедра марксизму-ленінізму при ВУАН, згодом Інститут історії комуністичної партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. Напередодні Німецько-радянської війни в ньому оселився тодішній партійний керівник України Микита Хрущов.

З 1956 року приміщення займав Інститут історії партії ЦК КПУ, у 1991—1993 роках — прес-центр Міністерства закордонних справ України^[1][6].

Архітектура

Палац — одноповерхова із цокольним півпідвалом, цегляна, тинькована, Г-подібна у плані споруда. Чоловий фасад оформлений у стилі неоренесансу. Його вісь виділена ризалітом. Ризаліт і наріжжя рустовані. Портал з півциркульним отвором декорований у формі іонічного ордера.

Будинок трохи відсунутий від червоної лінії, уздовж якої встановлено ґратчасту огорожу. Зліва розташована брама у подвір'я.

Колони портика оздоблені гірляндами. Над ними містяться ліплений фріз і трикутний фронтон. Замкові камені прямокутних вікон декоровані маскаронами. У прямокутних нішах на парапеті вміщені розетки і гірлянди. Наріжні частини увінчані вазами^[1].

Галерея

• 
  Фасад
• 
  Маскарон
• 
  Маскарон
• 
  Гірлянди на колоні