Шредеризація

«Шредериза́ція» елі́т — особиста зацікавленість деяких європейських політиків у потеплінні відносин з Росією. Це явище економічно стимулюється керівництвом Росії і є інструментом впливу Росії на світову політику та економіку^{[1][2][3][4][5][6]}.

Володимир Путін і Герхард Шредер, 2002 рік

Явище назване на ім'я Герхарда Шредера, німецького політика, лідера СДПН (колишній голова партії), федерального канцлера ФРН з 27 жовтня 1998 року до 22 листопада 2005 року, який згодом очолив раду директорів компанії Nord Stream 2 AG, створену для спорудження системи транспортування газу Північний потік — 2. Він же керував консорціумом з будівництва першого Північного потоку, у якому його місячна зарплата становила 250 тис. євро.

Концепція чітко пов'язана з німецькою традицією "Остполітики" (Ostpolitik) та філософією "Wandel durch Handel" ("Зміна через торгівлю"), як вказується в матеріалах Atlantic Council. На практиці "шредеризація" означає процес поступової інституціоналізації російського впливу на західноєвропейську зовнішню та енергетичну політику через персоналізовані зв'язки та матеріальні стимули для європейських політиків.

Історичні передумови

Ключовим моментом у формуванні феномену "шредеризації" стало рішення канцлера Шредера дозволити будівництво Nord Stream 1 — газопроводу, що обходив територію України та мав прямо пов'язувати російський видобуток з німецькою системою розподілу. Це рішення було прийнято в контексті наслідування логіки "Остполітики" — переконання, що економічна взаємозалежність приведе до демократизації Росії та стирання історичних суперечностей часів холодної війни. Рішення Шредера викликало серйозну критику у США, Польщі, Україні та країнах Балтії, які розглядали проєкт як небезпечне посилення російського геополітичного впливу. Однак німецька логіка виходила з припущення, що енергетична взаємозалежність матиме цивілізуючий вплив на російську політику.

Приклади шредеризації в країнах ЄС

Австрія виявилася найбільш вразливою до російської інфільтрації саме через інститут кадрової ротації політиків:

Альфред Гузенбауер (федеральний канцлер 2007–2008) присвячував себе лобіюванню проросійської позиції України (тоді президента Віктора Януковича). Він обіймав посаду в дирекційній раді Dialogue of Civilizations, організації часто критикованої як фасад Кремля під керівництвом санкціонованого екс-генерала КДБ Володимира Якуніна.

Крістіан Керн

Канцлер 2016–2017 отримав посаду в ревізійній комісії Russian Railways, однак згодом залишив цю посаду. Проте у 2015–2017 роках він співпідписав листа з німецьким міністром закордонних справ Зігмаром Габріелем, у якому засуджували американський закон CAATSA, спрямований на блокування Nord Stream 2.

Ганс Йорг Шеллінг

Міністр фінансів Австрії до грудня 2017 через три місяці після завершення служби підписав контракт як радник Nord Stream 2. До того він представляв інтереси власника OMV — австрійської нафтогазової компанії — при розробленні російських трубопроводів. У 2019 році його кандидатуру розглядали для обрання в ревізійну комісію OMV, але громадськість відреагувала занадто критично.

Франк-Вальтер Штайнмайєр

Президент Німеччини з 2017 року, раніше міністр закордонних справ) протягом багатьох років був найближчим помічником Шредера. Він демонстрував подібну відданість Nord Stream 2, включаючи суперечливі твердження про історичну провину Німеччини перед СРСР як причину для дозволу проєкту — твердження, яке викликало гостру критику з боку Польщі та України.

Сучасність

Після російського повномасштабного вторгнення в Україну (лютого 2022) феномен "шредеризації" набув нового виміру. Багато європейських політиків, які раніше слідували логіці "мирного проникнення" через газ, переглянули свої позиції. Однак:

Угорщина під керівництвом Віктора Орбана залишилася найпослідовнішим європейським прихильником "прагматичного балансування" між Заходом та Росією, перетворивши енергетичну залежність на інструмент геополітичної гри. Дослідження 2025 року від Університету Файсал (University of Fasal) прямо пов'язує угорський опір санкціям з залежністю від російського газу на рівні 85-90%, нафти та 100-відсоткової залежності від російського ядерного палива

Орбан послідовно блокував санкційні пакети ЄС проти Росії, використовуючи право вето в межах виборчої системи ЄС, яка вимагає одностайності. Його позиція, сформульована як "нейтралітет" та "миротворчість", фактично захищає російські інтереси і дестабілізує європейську єдність. Виборчі результати 2022 року показали, що Орбан побудував політичну коаліцію на платформі "Війна або мир" з явною імплікацією, що розширення санкцій та підтримка України загрожують миру в Угорщині.