Шувалов Віктор Григорович

Віктор Григорович Шувалов (рос. Виктор Григорьевич Шувалов; 15 грудня 1923, Наборні Сиреси, Козловський район, Мордовська АРСР, СРСР — 19 квітня 2021, Москва, Росія) — радянський хокеїст і футболіст. Грав у нападі.

Віктор Шувалов
У Кремлі на зустрічі з Путіним
Особові дані
Повне ім'я	Віктор Григорович Шувалов
Народження	15 грудня 1923(1923-12-15) Наборні Сиреси, Козловський район, Мордовська АРСР, СРСР
Смерть	19.4.2021 (COVID-19) Москва
Зріст	183 см
Вага	86 кг
Позиція	центральний нападник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	Ігри (голи)
1947–1949 1949–1953 1953–1957 1957–1958   1950–1952	«Дзержинець» ВПС (Москва) ЦСК МО (Москва) СКА МВО (Калінін) Футбол ВПС (Москва)	? (16) ? (130) ? (54+) ? (?)   75 (25)
Національна збірна**
Роки	Збірна	Ігри (голи)
1954–1957	СРСР	51 (40)
Нагороди і звання Орден Дружби Заслужений майстер спорту СРСР
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті. Інформацію поновлено 3 лютого 2013.
** Інформацію про ігри та голи за національну збірну поновлено 3 лютого 2013.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шувалов.

Олімпійський чемпіон. Найкращий центральний нападник радянського хокею першої половини 50-х років двадцятого століття. Член клубу Всеволода Боброва (22-е місце, 315 голів).^[1]

У 1990-х втратив золоту медаль, отриману за перемогу на Зимовій Олімпіаді 1956 року. Пізніше медаль було знайдено у США та викуплено. Шувалов отримав її знову з рук президента Росії Володимира Путіна під час його зустрічі зі збірною Росії, яка виграла чемпіонат світу 2014 року^[2].

Помер на 98-му році життя 19 квітня 2021 року в Москві від ускладнень, спричинених COVID-19^[3]. Похований на Богородському цвинтарі^[4]. Помер останнім із усіх радянських чемпіонів зимових Олімпійських ігор 1956 року (у всіх видах спорту).

Клубна кар'єра

Виступав за челябінський «Дзержинець» (1947-1949) московські команди ВПС (1949-1953), ЦСК МО (1953-1957), та СКА МВО Калінін (1957-1958). Більшість часу, у складі столичних армійських клубів, грав у одній ланці з Євгеном Бабичем та Всеволодом Бобровим. Це тріо у чемпіонатах 1950/51 та 1951/52 забивало у ворота суперників по 83 голи. У сезоні 1952/53 Віктор Шувалов став найкращим снейпером ліги (44 закинуті шайби).

П'ять разів здобував перемоги у чемпіонатах СРСР, двічі отримував срібні медалі. Всього у чемпіонатах СРСР провів 150 матчів (222 голи). Має вражаючу середню результативність — 1,48 гола за матч. За цим показником посідає друге місце в історії чемпіонатів СРСР та Росії. Попереду Всеволод Бобров (1,95 гола за матч), третій у цьому списку — Олексій Гуришев (1,26).

Володар кубка СРСР 1952, 1954-1956, фіналіст першого розіграшу (1951). У кубкових матчах закинув 21 шайбу.

7 січня 1950, поблизу Свердловська, у авіакатастрофі загинуло 11 гравців команди ВПС. Шувалову пощастило, на чергові матчі чемпіонату не полетів, за вказівкою Василя Сталіна залишився у Москві. Згодом він так розповідав про ті події:

На початку січня 1950, після великої перемоги в Москві, по-моєму, над ленінградським "Динамо", в роздягальню, як завжди, зайшов Василь Сталін, привітав з перемогою та дав вказівки на наступні матчі у Челябінську і Свердловську. Зокрема, він наказав не брати мене в Челябінськ, оскільки вважав, і не без підстав, що вболівальники "Дзержинця" навряд чи спокійно відреагують на мою появу у формі ВПС. Я попросив Василя Йосиповича відпустити мене в Челябінськ для зустрічі з батьками. Але він відмовив. Вранці наступного дня команда вилітала на Урал з аеродрому, що розташовувався поруч з нинішнім стадіоном ЦСКА. Я приїхав провести хлопців, привіз посилку для родичів. Через хуртовину виліт затримався, але через кілька годин літак таки піднявся в повітря, а я з адміністратором команди Кольчугіним поїхав у федерацію хокею оформляти документи на перехід Боброва з ЦБЧА у ВПС.[5]

З 1950 по 1952 рік грав за футбольну команду ВПС. У першому сезоні став найкращим бомбардиром клубу — 16 забитих голів. Цього ж року був обраний, під третім номером, до «Списку 33-х найкращих футболістів СРСР». Всього за три сезони провів 75 матчів та 25 разів вражав ворота суперників.

Виступи у збірній

У складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо.

Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955. У вирішальному матчі з канадцями, на першому для радянської команди турнірі, відзначився двома закинутими шайбами. На чемпіонатах Європи — три золоті нагороди (1954-1956). На чемпіонатах світу та Олімпійських іграх провів 22 матчі (18 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 51 матч (40 голів).

Статистика виступів на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу

Команда	Рік	Турнір	Ігри	Голи
СРСР	1954	ЧС	7	7
	1955	ЧС	8	6
	1956	ОІ, ЧС	7	5
Всього на ОІ та ЧС			22	18

Тренерська діяльність

З 1957 по 1964 рік очолював СКА МВО (Калінін). У першому сезоні був граючим тренером команди. У 1968-1970 роках працював помічником головного тренера московського «Спартак» Миколи Карпова.

Нагороди та досягнення

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1957) та Дружби (1996). Заслужений майстер спорту СРСР (1954).

Нагороди	Команда	Кіл.	Роки
Олімпійські ігри
Золото	СРСР	1	1956
Чемпіонат світу
Золото	СРСР	2	1954, 1956
Срібло	СРСР	1	1955
Чемпіонат Європи
Золото	СРСР	3	1954, 1955, 1956
Чемпіонат СРСР
Золото	ВПС (Москва)	3	1951, 1952, 1953
Золото	ЦСКА (Москва)	2	1955, 1956
Срібло	ЦСКА (Москва)	2	1954, 1957
Кубок СРСР
Володар	ВПС (Москва)	1	1952
Володар	ЦСКА (Москва)	3	1954, 1955, 1956
Фіналіст	ВПС (Москва)	1	1951
Особисті досягнення
Найкращий снайпер чемпіонату СРСР		1	1953 (44 голи)
Символічна збірна СРСР		5	1950, 1951, 1952, 1953, 1954