Щерба Лев Володимирович

Ле́в Володи́мирович Ще́рба (біл. Леў Уладзіміравіч Шчэрба; 3 березня 1880, Ігумен, Мінська губернія — 26 грудня 1944, Москва) — російський та радянський мовознавець, доктор філологічних наук, професор Петроградського (тепер Санкт-Петербурзький) університету (з 1916), академік АН СРСР (з 1943), засновник ленінградської фонологічної школи, основоположник теорії лексикографії^[1]. Найбільший внесок зробив у загальне мовознавство, фонологію, фонетику, лексикологію та лексикографію, а також серед його наукових інтересів були синтаксис та граматика.

Щерба Лев Володимирович
біл. Леў Уладзіміравіч Шчэрба
Народився	3 березня 1880(1880-03-03) Ігумен, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	26 грудня 1944(1944-12-26) (64 роки) Москва, Росія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	Російська імперія
Діяльність	мовознавець, письменник
Alma mater	Імператорський Санкт-Петербурзький університет
Галузь	Мовознавство
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет
Вчене звання	академік АН СРСР[d]
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d]
Науковий керівник	Бодуен де Куртене
Вчителі	Бодуен де Куртене Іван Олександрович
Відомі учні	Ожегов Сергій Іванович
Аспіранти, докторанти	Sergey Bernshteynd Lev Zinderd Margarita Matusevichd Andrey Venediktovich Fyodorovd
Членство	Академія наук СРСР
Відомий завдяки:	Ленінградська фонологічна школа
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Щерба Лев Володимирович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щерба.

Наукова діяльність

Свою фонологічну теорію він виклав у працях «Російські голосні в кількісному і якісному відношенні» (1922) і «Фонетика французької мови» (1937). На відміну від Бодуена де Куртене фонему визначав не психологічно, а на основі фонетичних критеріїв як клас близьких за фізичними властивостями (фізичною подібністю) звуків, як звуковий тип, здатний диференціювати слова і їхні форми. Так, у російському слові вода [влда] звуки [л] і [а] розглядає як різновиди однієї фонеми /а/. Звуки кваліфікує як варіанти (відтінки) фонеми, тобто як те конкретне, в якому реалізується загальне (фонема).

У праці «Про частини мови в російській мові» (1928) Лев Володимирович викладає власне розуміння частин мови. Заперечує формальний підхід до визначення частин мови, якого дотримувалася Московська лінгвістична школа: частини мови виділяли за морфологічними ознаками. На його думку, частини мови — не морфологічні і не синтаксичні класи, їх не можна також виділяти лише на й основі семантичного критерію, а на його думку слід враховувати одразу всі три критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний. Уперше в мовознавстві Лев Щерба виокремлює як частину мови станівник (треба, важко, жаль, рад тощо).

Велику теоретичну цінність має стаття Щерби «Про троякий аспект мовних явищ і про експеримент у мовознавстві» (1931). Замість соссюрівської дихотомії «мова — мовлення» він запропонував трихотомію «мовленнєва діяльність — мовний матеріал — мовна система».

Праці

• Доповнення і поправки до «Російського правопису» Я. К. Грота з довідковим покажчиком до нього / Дополнения и поправки к «Русскому правописанию» Я. К. Грота со справочным указателем к нему (1911);
• Російські голосні в якісному та кількісному відношенні / Русские гласные в качественном и количественном отношении (1912);
• Східнолужицьке наріччя / Восточнолужицкое наречие (1915);
• Про частини мови в російській мові / О частях речи в русском языке (1928);
• Як треба вивчати іноземні мови / Как надо изучать иностранные языки (1929);
• Словник російської мови / Словарь русского языка, т. IX (1935);
• Російсько-французький словник / Русско-французский словарь (1936);
• Фонетика французької мови. Нарис французької вимови у поірвнянні з російською / Фонетика французского языка. Очерк французского произношения в сравнении с русским (1937);
• Російсько-французький словник для середньої школи / Русско-французский словарь для средней школы (1940).