Юнкер (аристократ)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Юнкер (значення).

Ю́нкери (нім. Junker, від Juncherre, Jungherr, «молодий пан», «молодик») — у ХІХ — ХХ столітті німецькі шляхтичі-землевласники (переважно, колишнє сільське заможне лицарство, зем'яни) в регіоні на схід від Ельби, насамперед в Пруссії. Предикат при звертанні: ч. Junker (Jkr.), ж. Junkfrau (Jkfr.). У Нідерландах юнкер (нід. Jonkheer) — нижчий дворянський титул, рівний британському есквайру.

Історія юнкерства в Німеччині

Маєток Зеллендорф (Бранденбург).
б. 1860. Худ. Александр Дункер

Слово «юнкер» походить від середньоверхньонімецького Juncherre , що означає «молодий дворянин»  або «молодий пан» (похідне від jung та Herr ), і спочатку це був титул членів вищої знаті edelfrei ( безпосередньої ) без або до нагородження . Він розвинувся до загального позначення молодого або менш знатного дворянина, часто бідного та політично незначного, якого розуміли як «сільського зброєносця » (пор. перевдягання Мартіна Лютера під «юнкера Йорга» у Вартбурзі ; пізніше він насміхався з короля Англії Генріха VIII як «Юнкер Хайнц»  ). Як частина знаті, багато юнкерських родин мали лише прийменники, такі як von або zu, перед своїми прізвищами без подальших рангів. Скорочення титулу — Jkr., яке найчастіше ставиться перед іменем та титулами, наприклад: Jkr. Heinrich von Hohenberg. Жіночий еквівалент Junkfrau (Jkfr.) використовувався лише епізодично. У деяких випадках почесне звання Jkr. також використовувався для Freiherren (Баронів) і Grafen (Графів).

Значна кількість бідніших юнкерів розпочала кар'єру солдатів ( фаненюнкерів ), найманців та чиновників ( гофюнкерів , камерюнкерів ) при дворі територіальних князів . Ці родини здебільшого були частиною середньовічного німецького Ураделя та продовжували колонізацію та християнізацію північно-східних європейських територій під час Остзідлунгу . Протягом століть вони стали впливовими полководцями та землевласниками, особливо на землях на схід від річки Ельба в Королівстві Пруссія.

Як земельні аристократи, юнкери володіли більшістю орних земель у Пруссії. Будучи оплотом правлячого дому Гогенцоллернів , юнкери контролювали прусську армію , лідируючи за політичним впливом і соціальним статусом , а також володіючи величезними маєтками, що оброблялися орендарями. Вони були розташовані переважно у північно-східній половині Німеччини (тобто у прусських провінціях Бранденбург , Померанія , Сілезія , Західна Пруссія , Східна Пруссія та Познань ). Це контрастувало з переважно католицькими південними державами , такими як Королівство Баварія або Велике герцогство Баден , де земля належала дрібним фермам, або змішаним сільським господарством західних держав, таких як Велике герцогство Гессен або навіть прусські провінції Рейнська та Вестфальська .

Юнкери сформували згуртовану еліту. Їхнім завданням було зберегти своє панування в сучасній державі, що розвивалася, зі зростаючим середнім та робітничим класом.. Найвідомішим провідником політики юнкерства був Отто фон Бісмарк.

Література

• Bruno Buchta: Die Junker und die Weimarer Republik. Charakter und Bedeutung der Osthilfe in den Jahren 1928—1933, Berlin 1959.
• Walter Görlitz: Die Junker: Adel und Bauer im deutschen Osten. Geschichtliche Bilanz von 7 Jahrhunderten. Glücksburg/Ostsee 1956.
• Francis L. Carsten: Geschichte der preußischen Junker. Frankfurt/Main 1988, ISBN 3-518-11273-2.
• Francis L. Carsten: Der preußische Adel und seine Stellung in Staat und Gesellschaft bis 1945. In: Hans-Ulrich Wehler (Hrsg.), Europäischer Adel 1750—1950, Göttingen 1989, S.112-125, ISBN 3-525-36412-1.
• Heinz Reif (Hrsg.): Ostelbische Agrargesellschaft im Kaiserreich und in der Weimarer Republik. Agrarkrise — Junkerliche Interessenpolitik — Modernisierungsstrategien. Berlin 1994, ISBN 3-05-002431-3.
• Johannes Rogalla von Bieberstein: Preußen als Deutschlands Schicksal. Ein dokumentarischer Essay über Preußen, Preußentum, Militarismus, Junkertum und Preußenfeindschaft, München 1981, ISBN 3-597-10336-7.
• Hans Rosenberg: Die Pseudodemokratisierung der Rittergutsbesitzerklasse. In: ders.: Machteliten und Wirtschaftskonjunkturen: Studien zur neueren deutschen Sozial- und Wirtschaftsgeschichte. Göttingen 1978, S. 83-117, ISBN 3-525-35985-3.
• René Schiller: Vom Rittergut zum Großgrundbesitz. Ökonomische uns soziale Transformationsprozesse der ländlichen Eliten in Brandenburg im 19. Jahrhundert., Berlin 2003.
• Hanna Schissler: Die Junker. Zur Sozialgeschichte und historischen Bedeutung der agrarischen Elite in Preußen. In: Hans-Jürgen Puhle/ Hans-Ulrich Wehler (Hrsg.): Preußen im Rückblick. Göttingen 1980 (= Reihe Geschichte und Gesellschaft: Sonderheft 6), S. 89-122, ISBN 3-525-36405-9.
• Cornelius Torp: Max Weber und die preußischen Junker. Tübingen 1998, ISBN 3161470613.
• Patrick Wagner: Bauern, Junker und Beamte. Der Wandel lokaler Herrschaft und Partizipation im Ostelbien des 19. Jahrhunderts. Göttingen 2005, ISBN 3-89244-946-5.
• Rene Schiller: Vom Rittergut zum Großgrundbesitz. Berlin, 2003
• Hans-Ulrich Wehler: Deutsche Gesellschaftsgeschichte. Bd. 2: Von der Reformära bis zur industriellen und politischen Deutschen Doppelrevolution 1815—1845/49. C. H. Beck, München, 1989. ISBN 3-406-32262-X. S.728f.