Ян Довгірд

Ян^[7] Довгірд^[8] (також Долкгірд, Довгерд, Довґірд, Дорґерд) (лит. Jonas Daugirdas; пом. близько 1443) — литовський боярин, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського. Представник боярського роду Довгірдів.

Ян Довгірд
лит. Jonas Daugirdas
Псевдо	Долкгірд, Довгерд
Помер	близько 1443
Країна	Велике князівство Литовське
Національність	литвин
Місце проживання	Вільне, Кам'янець-Подільський
Діяльність	військовик, урядник
Титул	воєвода віленський, староста подільський, луцький
Посада	воєвода Віленський[1], луцький староста, маршалок господарський[2] і Q133593104?[3][4]
У шлюбі з	Q133825518?[5][6]
Діти	Михайло, Андрушка
Герб

Біографія

За інформацією в Польському біографічному словнику (версія 1940-х років), його сучасником був ошмянський староста (1434) — теж Довгірд; тому складно твердити, хто є ідентичним Довгірду Солкулевичу — свідку в акті поруки за Братоша Койлютовича наприкінці XIV-початку XV ст. Прадоподібно, пізніший воєвода Довгірд вказаний серед інших литовських бояр в акті Віленсько-Радомської унії 18 січня 1401 року. Немає впевнености, чи це він 1424 poky був маршалком двору Вітовта, потім — старостою в Кам'янці-Подільському.^[9] За іншими версіями — це він. Згідно з Городельською унією 1413 року був зарахований до гербу «Помян». Ймовірно брат Сака Солкулевича, який був родоначальником роду Саковичів.

Певніші відомості — з часів Сигізмунда Кейстутовича, був його ревним прихильником як і кровний — Андрій Сакович. Посаду віленського воєводи отримав від Сигізмунда Кейстутовича, поставив підписи з печатками на актах його уній: 20 лютого 1433 (Тракай), 27 лютого 1437 (Гродно). Посол Сигізмунда Кейстутовича на коронацію Владислава ІІІ Варненчика, на перемовини з тевтонцями, підписання акту Берестейського миру 1435 року. 1 липня 1437 року в Троках видав акт, за яким віддасть цей замок або Сигізмундові Кейстутовичу, або по його смерті — Владиславу ІІІ. 6 грудня 1435 підписав у Гродно зобов'язання Сигізмунда Кейстутовича у справі видання замків, міст ВКЛ тільки королю та Королівству Польському.

До осені 1430 р. був старостою подільським, яке належало тоді великому литовському князю Вітовту; позбувся посади через те, що був викликаний на «розмову» братами Теодориком, Міхалом і Мужилом (Міхалом «Мужилом») Бучацькими, Грицьком Кердеєвичем, Крушиною з Галова, які його піймали та зв'язали, що дозволило захопити замки в Кам'янці-Подільському, Скалі, Смотричі, Червоногороді та приєднати їх до Польщі^[10]. У 1430—1434 роках луцький староста.

1440 року разом з троцьким воєводою Лелюшем, князями Чорторийськими взяв участь у замаху на Сигізмунда Кейстутовича; втримав посаду віленського воєводи по його загибелі. Вірно служив новому великому князю Казимиру разом з Івашком Гаштовтом, з ним на чолі відданих Казимиру литовських бояр брав участь у віленському з'їзді січня 1442 року. Його вплив підтверджує звернення до нього Папи Евгенія IV окремою буллою (поряд зі зверненням до Казимира) в справі звільнення з московського ув'язнення митрополита Ісидора.^[9][11] Разом з біскупом і каштеляном віленськими Матеєм та Іваном Остиком та іншим духовенством зустрічав Казимира IV Ягеллончика під час його приїзду до Вільна^[12].

Маєтності

Були в Нальщанській землі над середньою Вілією поблизу маєтків Саковичів гербу Помян. Складно казати, чи були успадкованими, чи набутими (зокрема, від надання Зигмунта Кейстутовича мав села у Рудоминській волості ВКЛ; від Казимира у 1442 році — в Луцькій землі на Волині). Можна припустити, що Свірани (був «грод» на горі «Городище») було давньою родовою власністю.

Сім'я

Відомі два його сини:

• Михайло, який в 1432 році виступив свідком укладення Крістмемельського договору Свидригайлом з Тевтонським орденом
• Андрушко Довгірдович, згаданий в документах 1454—1461 років, посідав маєтності в Литві (в Нальщанській землі над середньою Вілією)^[13] зокрема, у Свіранах і Линтупах. Дружина — Святохна, по його смерті вийшла за Якова Івановича Немировича.^[14]