Японське ім'я

Японські імена — власні імена японців.

Японське ім'я
Країна	Японія

Імена і прізвища

У сучасній Японії власне ім'я складається, зазвичай, із двох елементів — прізвища і особового імені. Члени імператорської родини прізвищ не мають.

За східноазійською традицією прізвище передує особистому імені. Наприклад:

• Судзукі Таро 【鈴木太郎】 Suzuki Tarō; «Судзукі» — прізвище, Таро — особове чоловіче ім'я.
• Сато Ханако 【佐藤花子】 Satō Hanako; «Сато» — прізвище, Ханако — особове жіноче ім'я.

Для запису японських імен в англомовному світі використовується латинка; при такому записі, за західною традицією, особове ім'я часто передує прізвищу. Наприклад:

• Tarō Suzuki 【鈴木太郎】 Таро Судзукі
• Hanako Satō 【佐藤花子】 Ханако Сато

21 травня 2019 року міністр закордонних справ Японії Таро Коно закликав іноземні ЗМІ називати прем'єр-міністра країни Абе Сіндзо, а не Сіндзо Абе.^[1] 6 вересня 2019 року японський уряд оголосив, що традиційний порядок «прізвище — особисте ім'я» буде використовуватися в офіційних документах англійською мовою.^[2] Такий порядок почав діяти з 1 січня 2020 року.^[3]

Усі імена записуються ієрогліфами або японською абеткою — каною. Вони реєструються у державних органах влади та офіційних документах — сімейних реєстрах (косекі) тощо. Через велику кількість ієрогліфів та ще більшу кількість їхніх комбінацій японці мають багато унікальних імен. Прізвища найчастіше походять від топонімів. Імен в японській мові значно більше, ніж прізвищ.

Історія

У XI-ХІХ ст. шляхетні японці використовували декілька імен за життя. Ці імена можна поділити на 3 категорії^[4].

(І) родові^[4]

1. прізвище (【家名】　камей / 【名字, 苗字】 мьоджі) — основне прізвище особи, ім'я дому^[4].

   Наприклад: Ода Нобунаґа 【織田信長】, Токуґава Ієясу 【徳川家康】

2. ім'я династії (【氏名】　шімей / уджі-на) — прізвище висхідного роду, пращура дому^[4].

   Серед найвідоміших династій були: Фуджівара 【藤原氏】, Тачібана 【橘氏】, Тайра 【平氏】, Мінамото 【源氏】

   Наприклад: Фуджівара Нобунаґа 【藤原信長】, Мінамото Ієясу 【源家康】

(ІІ) особисті^[4]

1. дитяче ім'я (【幼名】 йомьо / осана-на) — використовувалося до церемонії повноліття (до 6-12 років)^[4].

   Дитячі імена, зазвичай, мали закінчення: 【丸】 –мару; 【法師】 –хоші/-боші/-поші; 【千代】 –чійо тощо^[4].

   Наприклад: Ушівака-мару 【牛若丸】, Іссун-боші 【一寸法師】, Таке-чійо 【竹千代】.

2. звичайне або тимчасове ім'я (【仮名】 кемьо / карі-на; 【通称】 цушьо) — використовулося після церемонії повноліття як неофіційне популярне прізвисько^[4].

   Звичайні імена часто закінчувалися на: 【郎】 –ро; 【兵衛】 – хей/-бей; 【衛門】 –емон^[4];

   Наприклад: Таро 【太郎】, Джіро 【二郎】, Сабуро 【三郎】, Себей 【瀬兵衛】, Тахей 【太兵衛】, Хейдзаемон 【平左衛門】, Уемон 【右衛門】^[4].

3. власне особисте або справжнє ім'я (【実名】 джіцумьо) — використовувалося після церемонії повноліття як офіційне^[4].

   Власні імена складалися, зазвичай, з двох ієрогліфів, кожен із яких позначав одно- або двоскладове слово^[4]. Такі імена читали, за традицією, за «японським» прочитанням ієрогліфів.

   Наприклад:

   Нобунаґа 【信長】　(нобу 【信】 «довіра» + наґа 【長】 «вічність»);

   Хідетада 【秀忠】　(хіде 【秀】 «блискучість» + тада 【忠】 «вірність»);

   Йошімото 【義元】 (йоші 【義】 «справедливість» + мото 【元】 «основа»).

4. чернече або буддистське ім'я (【法名】 хомьо) — використовувалося ченцями або приписувалося померлому^[4].

   Чернечі імена надавали після прийняття чернечих обіниць або смерті особи, незалежно від її прижитевої віри^[4]. Такі імена читали, за традицією, за «китайським» прочитанням ієрогліфів.

   Наприклад: Такеда Шінґен 【武田信玄】, Уесуґі Кеншін 【上杉謙信】, Сайто Досан 【斎藤道三】.

5. хрещенне ім'я — використовувалося після хрещення.
6. псевдо (ґō), прізвисько (адана) — використовували люди мистецтв, науковці, літератори.

(ІІІ) титулярні або посадові імена (【官名】 каммьо / каммей) — утворені від назв титулів і посад чиновників середньої ланки у імператорському уряді VIII—X ст^[4].

Наприклад:

Бінґо-но-камі 【備後守】 «голова провінції Бінґо»^[5].;

Ямато-но-камі 【大和守】 «голова провінції Ямато»;

Шюрі-но-суке 【修理亮】 «віце-голова відділу ремонту [Імператорського палацу]»^[5];

Сама-но-суке 【左馬助】 «віце-голова відділу Лівих конюшень [Імператорського палацу]»^[5].

Переважна більшість носіїв цих імен ніколи не займала відповідних посад, але користувалася титулами самовільно, без дозволу імпреторського уряду, вважаючи їх почесними і передаючи своїм нащадкам у спадок^[5].

В історіографії діячів називають за прізвищем і власним іменем. Проте є винятки, коли особу називають за чернечим ім'ям, під яким вона прославилися або за будь-яким іншим іменем, коли її власне ім'я невідоме^[5].