Ятрохімія

Ятрохі́мія (від грец. ἰατρός — лікар) — напрям у природничих науках та медицині 16-18 століть, представники якого розглядали процеси, що відбуваються в організмі, як хімічні явища, хвороби — як результат порушення хімічної рівноваги і ставили задачу пошуку хімічних засобів їхнього лікування. Творцем і яскравим представником ятрохімії був Парацельс.^[1]

Ятрохімія

Розвиток ятрохімії, яка набула найбільшого поширення у Німеччині та Нідерландах, окрім Парацельса пов'язаний з діяльністю Я. Б. ван Гельмонта, лікаря й анатома Ф. Бое (Сільвіуса, 1614-72), який сформулював основні положення ятрохімії і відкрив при Лейденському університеті першу хімічну лабораторію для аналізів. Представники ятрохімії приділяли особливу увагу вивченню процесів травлення, а також статевих та інших залоз; розрізняли «кислотні» і «лужні» хвороби. Власне кажучи, ятрохімія підводила наукову (хімічну) основу під теорію гуморальної патології.

Критикуючи ятрохімію, Роберт Бойль вказував, що хімія має самостійну задачу «визначення складу речовин, що дозволить збагатити і медицину». Зігравши позитивну роль у боротьбі з догмами схоластичної середньовічної медицини, ятрохімія у 2-й половині 18 ст. перестала існувати як напрямок у медицині.

Література

• Йатрохимики и йатрофизики // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Iatrochemistry . // Encyclopædia Britannica (англ.). Т. 14 (вид. 11-те). 1911.

Посилання

• Ятрохімія // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.

Див. також

• Ятромеханіка