160-хвилинний сонячний цикл

160-хвилинний сонячний цикл — застаріла, нині відкинута модель про коливання параметрів поверхні Сонця з періодом 160 хвилин. Такі коливання спостерігали в низці ранніх геліосейсмологічних даних. Втім сучасні спостереження Сонця не підтверджена наявність 160-хвилинного циклу. Історичний сигнал більшість науковців вважають наслідком змін поглинання світла в атмосфері внаслідок обертання Землі.

Історія

Зародження геліосейсмології відбулося в 1976 році з публікаціями статей Брукса, Айзека й ван дер Рая^[1] та Сєверного, Котова й Цапа^[2], в яких повідомлялося про спостереження 160-хвилинного коливання атмосфери Сонця з амплітудою приблизно 2 м/с.

Швидко стало зрозуміло, що ця частота занадто точно відповідає одній дев'ятій доби, і тому справжність цього сигналу від початку була під певним сумнівом. Якщо в часовому ряді присутнє несинусоїдальне коливання, то потужність буде видно на періодограмі^[en] не тільки на частоті коливання, але й на кратних їй гармоніках. Повторний аналіз даних, отриманих за період 1974—1976 років Бруксом та ін.^[3] показав, що докази стабільного, 160-хвилинного коливання з постійною амплітудою й когерентною фазою були далеко не переконливими. Хоча сигнал можна було виявити, амплітуда здавалася змінною та була нижчою, ніж повідомлялося спочатку.

Підтвердження 160-хвилинного сигналу отримали шляхом аналізу даних груп у Криму та Стенфорді протягом тривалого періоду часу. Було виявлено, що фаза поступово дрейфувала, що свідчило про те, що частота, використана в аналізі, дещо відрізнялася від частоти в даних. Період 160,01 хвилини^[4] забезпечував краще узгодження з даними. Також з'явилися докази того, що кілька наборів спостережень були когерентні за фазою. Ці факти посилювали враження, що сигнал міг мати небесне, а не земне походження.

У 1989 році, коли стали доступні високоякісні багаторічні набори даних з одного місця, Елсворт та ін. показали, що період 160-хвилинного сигналу становив рівно 160,00 хвилин, а амплітуда залежала як від тривалості, так і від якості даних, отриманих протягом сезону, причому сигнал був більш помітним у часи, коли атмосферні умови були гіршими. Група змогла продемонструвати, що сигнал можна промоделювати дещо викривленою добовою синусоїдою, спричиненою атмосферним поглинанням^[5].

Хоча твердження про наявність 160-хвилинного циклу Сонця все ще висувалися Котовим та ін. у 1990^[6] та 1991 роках^[7], основна частина наукової спільноти відкинула цю ідею.

Сучасні спостереження

Зараз існують дві мережі спостереження за Сонцем, — BiSON та GONG^[en], — які складаються з глобальної мережі станцій, а також космічних приладів, таких як прилад GOLF на борту космічного апарату SOHO. Вони здатні майже безперервно спостерігати за Сонцем і таким чином значною мірою усувають вплив добових сигналів. Дані з цих приладів не виявляють коливань, які можна було б пов'язати зі 160-хвилинним циклом.