4-та бригада армійської авіації (Франція)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 4-та бригада.

4-та бригада армійської авіації (фр. 4e brigade d’aérocombat) — складова Легкої авіації армії Франції та Сухопутних військ Франції. Підпорядковується Командуванню глибоких операцій та розвідки, призначена для повітряної підтримки бойових дій: авіарозвідки, вогневої підтримки, медичної евакуації, перевезення військ та техніки тощо.

4-та бригада армійської авіації (з 2016) аеромобільна дивізія (2010-2016) 4-та аеромобільна бригада (1999-2010) 4-та аеромобільна дивізія (1985-1999)
Країна	Франція
Гарнізон/Штаб	Клермон-Ферран
Гасло	лат. Supra Optimos[a]
Озброєння	Eurocopter Tiger[1], Aérospatiale Gazelle[1], NH90 Caïman[1], Eurocopter Cougar[2], Renault GBC 180[2], Renault TRM 10000[2]
Війни/битви	Операція «Бархан»[3], Операція «Памір»[3], Операція «Сервал»[3], Операція «Харматтан»[3]
Командування
Поточний командувач	бригадний генерал[b] Жан-Андре Казанова[5]

Історія

Передумови

Влітку 1945 року артилерію експедиційних сил в Індокитаї доповнили легкою авіацією, сформованою з вояків 9-ї колоніальної піхотної дивізії, п'яти ескадрилей Piper L-4 та двох авіагруп артилерійської розвідки (АГАО, фр. groupe aérien d’observation d’artillerie, GAOA), кожна з яких мала по дванадцять літаків спостереження: відповідно до рішення міністра оборони пілоти та механіки повинні були належати виключно до Повітряних сил^[6].

1-ша АГАО на машинах Morane 500 висадилася в районі Тонкіну в лютому 1946 року, проте її літаки прибули в аварійному стані, відтак швидко були виведені з експлуатації, а вже в серпні 1947 року авіагрупи артилерійської розвідки (на той час їх було вже три) фактично припинили роботу^[6].

У 1948 році авіація французьких ВПС на Далекому Сході була реорганізована: 1-ша АГАО в Аннамі, 2-га АГАО в Кохінхіні та 3-тя АГАО в Тонкіні почали отримувати додаткові літаки, а 1 жовтня групи змінили свої назви, ставши 21-ю, 22-ю та 23-ю авіагрупами відповідно^[6].

У лютому 1953 року до Сайгону прибули перші армійські льотчики, а 1 січня 1954 року АГАО повністю перейшли під контроль сухопутних військ; після виведення французьких військ за Женевськими угодами авіація перегрупувалася на Південь, а потім була репатрійована на материкову Францію або до Північної Африки^[6].

Легка авіація армії та ВМС Франції почали співпрацювати у 1950-х роках і спільно розробили доктрину вертолітного бою на суші та на морі^[7].

П'ята республіка

4-ту аеромобільну дивізію створено 1985 року як передовий елемент Сил швидкого реагування, зокрема для протидії можливому нападу країн Варшавського договору; паралельно до цього Франція працювала над «Законом про військове планування», що передбачав будівництво трьох десантних транспортних засобів, адаптованих для вертолітних операцій, якими згодом стали десантні вертольотоносці класу «Містраль» (побудовані у 2000-х)^[7].

Під час війни в Перській затоці у 1990—1991 роках Франція вирішила відправити полк бойових вертольотів зі складу 4-ї дивізії до Перської затоки на борту авіаносця «Клемансо»: група не зазнала людських втрат, налітала 16 500 годин, випустила 328 ракет, знищила 127 цілей, взяла 268 полонених та евакуювала 55 поранених^[7].

У подальшому 4-та аеромобільна дивізія кілька разів була скорочена, відновлена під різними назвами та брала участь у закордонних операціях, зокрема в Афганістані, Лівії та Малі, доки не стала сучасною 4-ю бригадою^[7].

Склад

Штаб 1-й БВП 3-й БВП 5-й БВП 9-й ПП

1-й бойовий вертолітний полк Фальсбур

3-й бойовий вертолітний полк Етен

5-й бойовий вертолітний полк По

9-й полк підтримки Монтобан