Вільха зелена

Ві́льха зелена^[1] (Alnus viridis) — сланкий чагарник (стелюх) висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, зустрічається навіть в арктичному поясі.

Сережки вільхи зеленої

Криволісся вільхи зеленої на горі Пожижевській, Чорногора

Стежка через криволісся вільхи зеленої

Вільха зелена
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Букоцвіті (Fagales)
Родина:	Березові (Betulaceae)
Рід:	Вільха (Alnus)
Підрід:	Alnus subg. Clethropsis
Вид:	Вільха зелена (A. alnobetula)
Біноміальна назва
Alnus alnobetula (Chaix.) D.C.
Синоніми
Duschekia viridis Opiz Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar

Морфологія

• Пагони червоно-коричневого кольору, бруньки вкриті багатьма лусками.
• Листки яйцеподібно-еліптичні довжиною 4-6 см, загострені, гостро зубчасті, зверху голі, темно-зелені, знизу світло-зелені, по жилках коротко опушені. Листок має п'ять-десять пар жилок.
• Квіти одностатеві, чоловічі — звисаючі довгасті зелені сережки пучками по 2-3 на коротких черешках. Жіночі — маленькі овально-довгасті сережки зеленого кольору на довгих черешках.
• Плоди — шишечки, дрібніші і світліші, ніж у вільхи чорної, довжиною до 1 см. Насіння — плоский маленький горішок з крильцями, подібний до березового. Цвіте в квітні-липні^[2].
• Проросток з двома маленькими яйцеподібної форми сім'ядольними листочками, перші листки трилопатеві.
• Коренева система добре розвинута, має властивість закріплювати ґрунти на схилах.

Систематика і поширення

Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz^[3], а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення.

Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види:^[4]

• Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа.
• Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсика (ендемік).
• Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки.
• Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія.
• Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Ґренландія.
• Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід.

A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії ^[5].

Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м^[6], на нижніх межах поширення зустрічається в нижньому гірському лісовому поясі^[7].

Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням.

Використання

У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають ґрунтозахисне і протилавинне значення.