Гофер (гризун)

Гофер^[1][2] (Geomys) — рід, що містить 12 видів кишенькових ховрахів^[3], яких часто називають східними гоферами. Як і всі гофери, представники цього роду є рослиноїдними тваринами. Поширені в США, на крайньому півдні Канади, на сході Мексики.

Гофер Період існування: пізній міоцен — наш час
Geomys bursarius
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Мишоподібні (Rodentia)
Родина:	Гоферові (Geomyidae)
Рід:	Гофер (Geomys) Rafinesque, 1817
Типовий вид
Geomys bursarius Shaw, 1800
Вікісховище: Geomys

Морфологічна характеристика

Рід досягає довжини голови й тулуба від 13 до 24 см і довжини хвоста від 5 до 13 см. Вага 300–450 г. На спині колір хутра може варіюватися від чорного до світло-коричневого, низ зазвичай світліший. У низинних гоферів потужні лапи з кігтями, якими вони вкопуються в землю^[4].

Спосіб життя

Гофери будують розгалужені системи тунелів загальною довжиною до 160 м^[5] з окремими ходами довжиною 30 м. Зазвичай вони знаходяться на 10–20 см нижче поверхні землі, але рідко досягають глибини до 100 см. У кожній норі є принаймні одна камера, заповнена частинами рослин. Гризуни в основному залишаються в цих норах і не впадають у сплячку^[4].

Основною їжею є коріння, яке проростає у тунелі, як сталактити^[5], а також бульби й окремі зелені частини рослин. Потреби в рідині задовольняються майже виключно за рахунок їжі^[4].

Поза шлюбним періодом кожен екземпляр живе поодинці. Залежно від ареалу розмноження відбувається в період з березня по травень або трохи пізніше. У деяких регіонах самиці дають два виводки на рік. Тривалість вагітності до кінця не вивчена, коливається від 18 до 52 днів^[4]. Зазвичай в одному посліді народжується 3 або 4 дитинчати, загальна кількість може коливатися від 1 до 8. Молоді тварини сліпі при народженні та відкривають очі приблизно через три тижні. Через тиждень або два вони припиняють годування, а через чотири-шість місяців після народження молодняк досягає статевої зрілості. У догляді людей низинні кишенькові ховрахи можуть прожити трохи більше семи років^[4].

Загроза та захист

Види по-різному реагують на зміни ландшафту. МСОП зараховує Geomys tropicalis до EN, а Geomys arenarius до NT. Інші види вважаються такими, що не перебувають під загрозою зникнення (найменше занепокоєння)^[6].

Види

Види^[3]:

• • Geomys arenarius
  • Geomys attwateri
  • Geomys breviceps
  • Geomys bursarius
  • Geomys jugossicularis
  • Geomys knoxjonesi
  • Geomys lutescens
  • Geomys mobilensis
  • Geomys personatus
  • Geomys pinetis
  • Geomys streckeri
  • Geomys texensis
  • Geomys tropicalis